отримано, тобто досягнута стабілізація зростання цін, починається стабілізація очікувань, а отже, зміна співвідношень між сберегаемой та споживаною частинами доходу на користь заощаджень.

І звичайно, щоб стримати інфляцію, необхідно всіляко скорочувати бюджетний дефіцит. Це важливо тому, що в принципі немає шляхів ліквідації бюджетного дефіциту, не ведуть до посилення інфляції. Вирішити проблему можна двома можливими шляхами - збільшуючи податки або скорочуючи державні витрати. Так як зростання податкових надходжень дає лише короткочасний ефект, а на ділі призводить до підриву стимулів до праці, скорочення інвестицій, уповільнення розвитку виробництва і в підсумку до скорочення бази оподаткування, то раціональніше відмовитися від цього шляху. Отже, залишається другий шлях - скорочення видаткової частини. Але реалізовувати цей шлях треба поступово, передбачаючи можливі соціально - економічні наслідки.

Всі заходи антиінфляційної стратегії будуть дієвими, якщо вони підкріплені процесом розвитку і стабілізації виробництва. Держава повинна розробити політику стимулювання науково-технічного прогресу, визначити основні напрями структурної політики, підтримувати інвестиційні вкладення.

Одночасно зі стратегічними заходами необхідно використовувати і заходи короткострокового, тактичного впливу. Така тактика дає результат у тому випадку, якщо вона збільшує пропозицію без зміни попиту або, навпаки, знижує попит без зниження пропозиції. Рішення першої проблеми пов'язане з посиленням товарності ринку, простіше кажучи, необхідно продавати все, що можна продати: невикористовувані фактори виробництва, нерухомість, незавершене виробництво, відходи виробничої діяльності, некондиційні матеріали, - все, на що може бути попит. Всі ці ресурси є в країні, тому не потрібні витрати на їх виробництво, а це означає, що збільшення пропозиції відбудеться без збільшення витрат виробництва, зарплати і попиту.