Вступ

Кожна людина має право на працю. Це регламентує законодавство України. Зокрема в Кодексі законів про працю ст. 2 передбачає право громадян України на працю,  - тобто на одержання роботи
з оплатою  праці  не  нижче  встановленого  державою  мінімального
розміру. Особа має право на вільний вибір професії, роду занять
і  роботи.  Держава  створює  умови  для ефективної   зайнятості   населення,   сприяє    працевлаштуванню, підготовці і підвищенню трудової кваліфікації, а при  необхідності забезпечує  перепідготовку  осіб,   вивільнюваних   у   результаті переходу  на ринкову економіку.

     Працівники    реалізують    право     на     працю     шляхом укладення трудового договору  про  роботу   на   підприємстві,   в установі, організації або  з  фізичною  особою. 

Україна забезпечує   рівність  трудових  прав  усіх  громадян
незалежно від походження,  соціального і майнового стану,  расової
та національної приналежності,  статі,  мови, політичних поглядів,
релігійних переконань,  роду і характеру занять,  місця проживання
та інших обставин.

Працівник повинен працювати за трудовим договором, припинення якого може відбутись на основі певних підстав. Зокрема це: угода сторін; закінчення строку, крім випадків, коли трудові відносини фактично  тривають  і  жодна  з  сторін  не поставила вимогу про їх припинення; призов   або   вступ   працівника   на  військову  службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу; розірвання  трудового  договору  з  ініціативи  працівника,  з ініціативи власника  або  уповноваженого  ним
органу  або  на  вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на  представництво   трудовим   колективом   органу; переведення   працівника,   за   його   згодою,   на  інше підприємство,  в установу,  організацію  або  перехід  на  виборну посаду; відмова  працівника  від  переведення  на  роботу  в  іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв'язку із зміною  істотних  умов
праці;