забезпечує реалізацію фінансової політики, координує роботу міністерств та інших органів виконавчої влади, організує і забезпечує здійснення зовнішньоекономічної діяльності України [9].

 Таким чином, у зовнішньоекономічній діяльності, зокрема при укладанні таких зовнішньоекономічних договорів, як кредитний договір, Україна має бути представлена Кабінетом Міністрів України. Таке положення відповідає       ст. 113 Конституції України, яка містить загальне визначення повноважень Кабінету Міністрів України.

 У ст. 15 Бюджетного кодексу України також підкреслюється, що Кабінет Міністрів України може брати позики в межах, установлених законом про Державний бюджет України. Міністр фінансів України з метою економії коштів і ефективності їх використання має право вибрати кредитора, вид позики та валюту позики [2].

 Право на здійснення державних внутрішніх і зовнішніх позик у межах та на умовах, передбачених законом про Державний бюджет України, належить державі в особі міністра фінансів України за дорученням Кабінету Міністрів України (ст. 16 Бюджетного кодексу України). Суб’єктом правовідносин по державному кредиту є також Національний банк України, що готує пропозиції Кабінету Міністрів для політики в цій сфері, виконує операції з обслуговування, розміщення боргових зобов’язань, їх погашення і виплати доходів кредиторам [8].

 Отже, державний кредит – це врегульований нормами права механізм залучення додаткових коштів державою або сукупність особливих фінансових правовідносин, передбачених нормативно-правовими актами, що обумовлюються політико-економічними прерогативами держави у процесі залучення нею тимчасово вільних коштів на засадах добровільності, зворотності, платності і строковості. Участь законодавчих і виконавчих органів державної влади, а також фінансових і кредитних органів у правовідносинах з державного кредиту та їх ролі в цьому закріплені Конституцією України, Бюджетним Кодексом та чинним законодавством України. В Конституції