Основними плановими й обліковими показниками продуктивності праці на підприємствах промисловості є обсяг продукції в натуральному або вартісному виразі з розрахунку на одного працівника промислово-виробничого персоналу (на відпрацьований людино-день або людино-годину) і трудомісткість одиниці продукції або робіт.

Трудомісткість — величина, обернена до праці, яка дорівнює сумі всіх витрат праці на виробництво одиниці продукції. Т. є більш об’єктивним і точним вимірювачем продуктивності праці, ніж виробіток. На неї не впливають ні зміни асортименту продукції, ні зміни її рентабельності. У фармацевтичній галузі Т. визначається відношенням фонду витраченого робочого часу (Вч) до кількості виробленої продукції в натуральному вираженні (Q):

Т =

Відзначимо, що показник виробітку є прямим показником продуктивності праці, оскільки чим більша величина цього показника (за інших рівних умов), тим вища продуктивність праці. Показник трудомісткості є зворотним, оскільки чим менша величина цього показника, тим вища продуктивність праці.

Економістами розроблено пофакторного метод планування зростання продуктивності живої праці , на прикладі, в будівництві.

Вона характеризується,перш за все, зростанням продуктивності живої праці в різних галузях народного господарства. Відомо, наприклад, що за останні 25 років продуктивність праці в нашій промисловості зросла приблизно в шість разів, а в будівництві та на залізничному транспорті втри з половиною рази.

Групування основних фондів за джерелами покриття витрат на їх ремонт. Технічна озброєність праці, його автоматизація і механізація підвищують продуктивність живої праці і збільшують обсяг реалізованої продукції. Отже, кінцевий результат виробництва - сума реалізованої продукції, доходи і прибуток - знаходяться в безпосередній зв'язку зі структурою та використанням основних виробничих фондів.