РОЗДІЛ II. КРИМІНАЛЬНО ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗЛОЧИНУ

2.1  Об’єкт, об’єктивна сторона

Об'єкт злочину – це те, на що посягає особа, яка вчиняє протиправне діяння, і чому може завдати або завдає шкоди.

У кримінально-правовій літературі традиційно визнається, що об'єктом будь-якого злочину є суспільні відносини, тобто відносини між людьми у процесі їх спільної діяльності чи спілкування, які охороняються нормами права. Така точка зору цілком відповідала панівній у радянський період концепції - визнання у соціальній сфері лише категорії публічного і не сприйняття категорії приватного.

Із суспільного й особистого життя людини і громадянина було виключено право приватної власності, без якого людина лишалася самостійності, зацікавленості та ініціативи, повністю підпадала під опіку держави. Культ держави був головним. Сфера особистих благ, прав і свобод людини і громадянина визнавалася малозначною і другорядною у загальній ієрархії прав суспільства. Щоправда, у Конституції колишнього Союзу PCP та конституціях республік проголошувалися широкі особисті права людини і громадянина, але на практиці це виглядало декларацією.

Недооцінка значення людини в соціальному житті, її особистості зумовлювала те, що навіть поняття "людина" підмінялося та деякою мірою продовжує підмінятися знеособленим поняттям "особа як сукупність суспільних відносин". Людина як самостійна і найвища цінність не може бути зведена до носія суспільних відносин. Вона має природне, невід'ємне і невідчужуване право на життя, здоров'я, честь і гідність. Стаття 1 Загальної декларації прав людини проголошує: "Всі люди народжуються вільними і рівними в правах. Вони наділені розумом і совістю та повинні поводитися один щодо одного у дусі братерства". Держава має забезпечити охорону особистих благ, прав та свобод людини і громадянина.