Реферування книги Т. Веблена «Теорія бездіяльного класу» («Теория праздного класа»)
2

В процесі розвитку людства наступив момент, коли хижацька діяльність людини відносно природи, перейшла в площину людина-людина. Набіги одних племен на інші підкріплювали повагу до виявлення сили, що приносила велику користь. Як наслідок, виникнення рабовласницького устрою стало причиною ставлення до “мирної праці” як до такої, що пов’язана з поневоленням. Тобто дедалі більш суттєвою стала різниця між рутинною працею (“ремеслом”), яка не потребує ні хижацтва, ні значної сили, ні хитрості та діяльністю людини, що базуються на цих рисах. Зростання ефективності продуктивних сил, тобто створення більш досконалих знарядь праці, поява дешевої робочої сили тощо, сприяло тому, що частина суспільства, що найбільш повно відповідає хижацькому  укладу життя, відсторонила себе від будь-якого виду діяльності, що пов’язаний з “ремеслом” й переклала цей обов’язок на іншу частину населення. Дедалі, такий поділ правами та обов’язками закріпився настільки, що стало табу займатись продуктивною працею тим особам, які займатись нею не були повинні. Так сформувався однин з принципів бездіяльного класу — його діяльність має бути непродуктивною, тобто такою, що не пов’язана зі створенням суспільної користі.

Інша риса, що також притаманна бездіяльного класу — це володіння власністю. Власність в контексті періоду варварства — це трофеї, отримані в результаті мисливської майстерності. Таким чином власність визначає мисливську майстерність, отже силу, а це означає, що вона є виявом “престижності” того, хто нею володіє.

З розвитком суспільства коли з’являються гроші, що, як і власність загалом, виражають “мисливську майстерність”, в умовах перетворення невеличких родових общин у великі поселення, а відповідно ускладнення соціальних зв’язків в суспільстві, виникає необхідність у відкритій демонстрації грошової сили. Так починає проявляти себе ще один з атрибутів праздного класу — демонстративне споживання. Демонстративне споживання — це споживання, основною метою якого є  демонстрація матеріальної переваги, причому таке споживання приносить мінімум  функціональної користі від спожитих благ. Демонстративне споживання супроводжує  марне (тобто неефективне, що не приносить реальної користі суспільству) використання грошей.