Ще один атрибут бездіяльного класу — демонстративна бездіяльність. Демонстративна бездіяльність — це демонстрація певних якостей, вмінь, навичок, які виступали б доказом  повної зайнятості в непродуктивній діяльності (тій діяльності, що не має суспільної користі), а отже, абсолютної відстороненості від будь-якої продуктивної праці, що є однією з умов приналежності до бездіяльного класу. Демонстративна бездіяльність може виражатись в формі зайнятості у псевдомистецтві, поінформованості щодо тих чи інших проблем, що не мають відношення до “практичних” змін в суспільстві, та навіть в формі норм етикету. У часи квазі миролюбної культури лише поведінка представників бездіяльного класу відповідала в достатній мірі нормам етикету, оскільки вони мали вільний, позбавлений витрат на продуктивну працю, час на власний розвиток. Таким чином поведінка, що відповідає нормам етикету, підтверджує факт утримання представника бездіяльного класу від продуктивної праці.

Отже, для боротьби за чесне ім’я “представника бездіяльного класу”, він використовує два типові способу дії: демонстративне споживання та демонстративна бездіяльність. Різниця між ними полягає в тому, що для першого способу визначальними є непродуктивні витрати коштів, а для другого — непродуктивні витрати часу (непродуктивність означає відсутність суспільної користі). Т. Веблен пояснює необхідність вдаватися представників цього класу до демонстративних дій тим, що такі дії зміцнюють положення цих представників в межах свого класу. Керуючись інстинктом заздрісного порівняння (схильність порівняння результатів своєї діяльності з результатами інших членів суспільства), представник непродуктивного класу повинен продемонструвати свою грошову силу та бездіяльність в мірі не меншій ніж її демонструють інші представники цього класу, в інакшому випадку їй загрожує осуд та неповага з боку найближчого оточення.