Найбільш бажаний спосіб визначення імовірності - об’єктивність. Імовірність об’єктивна, коли її можна визначити математичними методами або шляхом статистичного аналізу накопиченого досвіду.
Існує декілька способів отримання підприємством релевантної інформації, яка дозволяє об’єктивно розрахувати ризик. Статистика з питань праці, економіки, результати переписів містять величезний масив даних із структури народонаселення, зростання цін, розподілу доходів, інфляції, заробітної плати тощо. Коли зовнішня інформація недоступна, підприємство може здобути її власними силами, проводячи дослідження.
Імовірність буде визначена об’єктивно, якщо надійде достатньо інформації для того, щоб прогноз став статистично достовірним. В багатьох випадках підприємство не має достатньої інформації для об’єктивної оцінки імовірності. Але, досвід керівництва підказує, що можуть відбуватися з високою імовірністю. В такій ситуації керівник може використовувати судження про можливості здійснення альтернатив з тією чи іншою суб’єктивною або припущеною імовірністю.
Стан повної непевності або невизначеності превалює, коли керівники не мають інформації, що могла б допомогти їм передбачити результат реалізації рішення. Це відбувається тоді, коли фактори, які необхідно врахувати настільки нові й складні, що про них неможливо отримати достатньо релевантної інформації. У підсумку імовірність певного наслідку неможливо передбачити з достатнім ступенем достовірності. Невизначеність характерна для деяких рішень, які доводиться приймати в обставинах, що швидко змінюються.
Стикаючись з невизначеністю, керівник може використовувати дві основні можливості. По-перше, спробувати отримати додаткову релевантну інформацію і ще раз проаналізувати проблему. Цим часто вдається зменшити новизну й складність проблеми. Керівник сполучає цю додаткову інформацію та аналіз з накопиченим досвідом, здатністю до судження або інтуїцією, щоб надати результатам суб’єктивну або припущену імовірність.
Друга можливість - діяти згідно з минулим досвідом, коли не вистачає часу на збір додаткової інформації або витрати на неї надто високі, тому що часові та інформаційні обмеження мають важливе значення при прийнятті управлінських рішень.
З плином часу, як правило, ситуації змінюється. Якщо зміни значні, ситуація може реформуватися настільки, що критерії для прийняття рішення стануть недійсними. Тому рішення слід приймати і втілювати в життя, поки інформація та припущення, на яких ґрунтуються рішення, залишаються релевантними й точними.
На практиці для формалізації прийняття рішень в умовах невизначеності найчастіше застосовують теорію ігор.
Теорія ігор - це математична теорія конфліктних ситуацій, яка забезпечує розробку рекомендацій щодо раціоналізації дій учасників "ігрового конфлікту". Побудована спрощена модель конфліктної ситуації, яка аналізується, називається грою.
Для забезпечення можливості математичного аналізу гри повинні обов’язково бути розроблені: правила гри та система умов, що регламентує можливі варіанти дій гравців, обсяг інформації кожної сторони про поведінку іншої сторони, підсумок гри, до якого призводить певна сукупність ходів.
Існує таке поняття як гра з нульовою сумою, якщо один гравець виграє рівно стільки ж, скільки програє інший, тобто сума виграшів дорівнює нулю. У грі з нульовою сумою інтереси суперників прямо протилежні. Теорія ігор займається аналізом тільки тих ігор, які містять особисті холи. Такі ігри будуються на основі стратегії гравця.
Залежно від кількості можливих стратегій ігри поділяються на “скінченні” та “нескінченні”. Гра називається скінченною, якщо у кожного гравця є визначена кількість стратегій, і нескінченною, якщо хоча б в одного гравця є необмежена кількість стратегій.
Оптимальною стратегією гравця є така стратегія, яка під час багаторазового повторення гри забезпечує цьому гравцеві максимально можливий середній виграш. У разі вибору оптимальної стратегії підставою для роздумів є припущення, що суперник не поступається і робить все для того, щоб завадити досягнути поставленої мети.