Максимальні концентрації інших домішок становили: оксиду вуглецю – 1,0 ГДК, пилу – 0,4 ГДК, діоксиду сірки – 0,2 ГДК. Максимальні з середньомісячних концентрацій бенз(а)пірену спостерігались на ПСЗ № 2 – 2,5 ГДК с.д. та на ПСЗ № 1 – 1,9 ГДК с.д. у жовтні. Максимальні з середньомісячних концентрацій важких металів були значно нижчі за відповідні ГДК с.д.. Забрудненість повітря оксидом вуглецю була дещо вищою в районі ПСЗ № 2, бенз(а)піреном - на ПСЗ № 1. По інших домішках забрудненість атмосфери була однорідною в районі обох постів спостережень.
У річному ході спостерігалось деяке зростання середньомісячних концентрацій забруднюючих речовин в окремі місяці: пилу – у серпні-вересні, діоксиду сірки – червні- серпні, оксиду вуглецю – у червні та грудні, діоксиду азоту – у червні, бенз(а)пірену – у жовтні-листопаді. Порівняно з минулим роком спостерігалось незначне підвищення у повітрі пилу. Вміст інших домішок залишився на тому ж рівні.
2.2 Гідрологічні фактори
Гідросфера – водна оболонка Землі, яка включає води Світового океану та води суходолу. Однозначного визначення немає. Природні води утворюють океани, моря, ріки, озера, водосховища, болота, льодовики, знаходяться в атмосфері у вигляді пари, проникають в ґрунт і гірські породни літосфери. Природні води Землі утворюють її гідросферу. Таким чином під гідросферою розуміють перервну оболонку земної кулі, розташовану на поверхні земної кори та її товщі, представлену сукупністю океанів, морів і водних об’єктів суходолу, включаючи сніговий покрив і льодовики
Система річок, озер та інших водойм на певній території називається гідрографічною сіткою. До них належать також болота, канали та ін. Гідрографічна сітка в сучасному її вигляді формувалася досить тривалий час під впливом насамперед клімату, геологічних та інших факторів.
Гідрографічна сітка формувалась і перебудовувалась не один раз. Цей процес триває і тепер.
Рі́чка (або ріка́) — природний водний потік, який витікає з джерел чи з озера, болота (рідше), має сформоване річище і тече під дією сили тяжіння; живиться поверхневими й підземними водами, з атмосферних опадів свого басейну. Розрізняють ріки сталі й сезонні, гірські та рівнинні. Річка характеризується довжиною, шириною, площею басейну, глибиною, падінням, похилом, витратами води і наносів, хімічним складом.Річками називають природні водотоки, які мають довжину понад 10 км, а коротші — струмками. Річки завдовжки до 100 км, вважають малими, до 500 км — середніми, а понад 500 км — великими.У кожній річці розрізняють місце її зародження — витік і місце (ділянка) впадання в море, озеро або злиття з іншою річкою — гирло. Естуарій — це вид гирла річки, де річка не утворює дельту, не відкладає формуючого матеріалу. Губи — це один із видів естуарію.Річки, що безпосередньо впадають в океани, моря, озера або втрачаються в пісках і болотах, називаються головними; ті, що впадають у головні річки — притоками.Головна річка зі всіма її притоками утворює річкову систему. Густота річкової мережі - це протяжність (км) усіх річок, поділена на площу (км2) басейну цих річок. Рівнинні річки часто утворюють Меандри - петлі річок, звивини річки.