починає активно використовуватися такий новий вид розпорядчого документу як декрет - правовий акт органу державної влади або державного правління радянської держави у період 1917 - 1936 рр. Радянський енциклопедичний словник подає наступне визначення наказу - акт керівника органу державного управління, державної установи . Тож, декрет можна співвідносити з наказом. Елемент розпорядчого і єдиновладного характеру наказу на багато років вводить його до групи основних документів державних установ. Наказ на сьогодні займає одне з провідних місць серед документів вітчизняного діловодства. Його використання забезпечено достатньою правовою базою.

Аналіз визначень наказу, які включено до нормативних актів, словників, учбових посібників тощо, дозволяє зробити висновок, що наказ є документом командного плану, за якого розпорядження, доручення, обов’язки подаються у категоричній формі, без констатації умов та домовленостей. Такими є накази воєнні, кадрові, виконання судових рішень, що дозволяє віднести їх до документації командного характеру. На думку лінгвістів, слово „наказ походить дієслова „наказувати - „доручати. Тобто у самому терміні вже тоді було закладено правову природу власних повноважень.

Таким чином, можна зробити висновок про те, що наказ з’являється приблизно у середині ХІХ ст. у воєнних або воєнізованих відомствах, відомствах внутрішніх справ, де вони використовувалися у якості наказів з основної діяльності. Накази громадського відомства торкалися питань призначення, переміщення, звільнення з посади, затвердження та присвоєння чинів тощо.

У ХХ ст. характер наказу в Росії, а потім і в СРСР змінюється. Посилення розпорядчого елементу та елементу єдиновладдя вводить наказ на багато років до групи основних документів державних установ [3, с.89].

Протягом останнього десятиріччя відбувається зрівняння у правовому відношенні наказу і розпорядження. Можна припустити, що саме тому більшість фахівців у галузі документознавства у якості синоніму до наказів з особового складу подають у дужках «розпорядження».