Мистецтво прийняття управлінських рішень: нестандартні підходи

У відносно простих ситуаціях досвід, інтуїція, а інколи просто здоровий глузд підказують правильне рішення. Практика свідчить, що. більшість управлінських проблем на підприємствах вирішується на основі емпіричних знань. У таких ситуаціях прийняття ефективних рішень часто перетворюється на мистецтво. Якість управлінських рішень певною мірою залежить від індивідуальних здібностей керівника, його теоретичної та практичної підготовки, загального кругозору та досвіду.

Мистецтво прийняття управлінських рішень передбачає собою застосування різноманітних методів і прийомів, що забезпечують правильність вибору та ефективність прийняття відповідного управлінського рішення. Існують певні уявлення, що формують моделі, якими керуються у прийнятті управлінських рішень.

У світовій практиці відомі такі моделі прийняття управлінських рішень:

Ø модель сміттєвого контейнера;

Ø раціонально-дедуктивна модель;

Ø дискретно-інкрементальна модель;

Ø редукціонізм;

Ø науковий менеджмент - тейлоризм;

Ø модель універсального передбачення;

Ø тотальне управління якістю (ТОМ);

Ø теорія хаосу;

Ø теорія ігор.

Розглянемо більш детально окремі з них.

Модель сміттєвого контейнера. Вперше цей принцип прийняття рішень описав американський професор Джеймс Марч. Просто кажучи, це така організаційна модель, коли, для прийняття рішення, співробітники компанії повинні генерувати невпинний потік завдань і пропозицій щодо їх вирішення. Увесь цей матеріал зрештою потрапить до сміттєвого кошика і лише малу частку запропонованих рішень буде розглянуто і залучено до фінального висновку.

За спостереженнями професора Дж. Марча такому моделюванню організаційної поведінки сприяє схильність співробітників компаній до певних програмних дій. У кожного з працівників є власні улюблені шляхи розв’язків. Небезпечність цієї моделі полягає в тому, що як тільки постає проблема, співробітники активно вивчають її, намагаючись нав’язати власне, наперед обране рішення, А це, в свою чергу, впливає і на процес прийняття рішень, і на остаточний результат.

З іншого боку, можна розглядати цю модель як таку, де існують комплекти готових конкурентних рішень, які очікують на виникнення певних проблем. Модель сміттєвого контейнера позначає процес зіткнення різноманітних проблем, рішень або їх специфічне поєднання. У цьому сенсі кінцевим рішенням буде як продукт алхімічного процесу, проведеного на сміттєзвалищі.

Раціонально-дедуктивна модель. На противагу першій, існує раціонально-дедуктивна модель прийняття рішень. Фактично, це “раціональна” чи “синоптична” модель. Назва цієї моделі обумовлена двома причинами. Найперше, це найвідоміша модель, за якою приймаються рішення (хоча й не найточніша). По-друге, вона виражає зміст наступної дискретно-інкрементальної моделі.

Синоптична модель спонукає керівника до виконання наступного алгоритму:

1.   Визначити проблему.

2.   Прояснити проблему та намітити пріоритетні цілі.

3.   Розробити систему альтернативних рішень.

4.   Дати оцінку кожній з альтернатив(використовуючи відповідні аналітичні методики).

5.   Порівняти прибутки, очікувані із кожних можливих рішень, та поставлені цілі.

6. Обрати те з рішень, яке найповніше відповідає поставленим цілям.

    Хоч і опосередковано, однак дана модель передбачає, що керівник матиме здатність передбачити наслідки прийнятих рішень. У цьому полягає головна відмінність між цією та наступною моделями.