Для зниження ступеня ризику банк надає кредит позичальникові за наявності гарантії платоспроможного суб'єкта господарювання або поручительства іншого банку, під заставу належного позичальникові майна, під інші гарантії, прийняті у банківській практиці.

З цією метою банк має право попередньо вивчити стан господарської діяльності позичальника, його платоспроможність та спрогнозувати ризик непогашення кредиту.

Кредити надаються банком під відсоток, ставка якого, як правило, не може бути нижче відсоткової ставки за кредитами, які бере сам банк, і процентної ставки, що виплачується ним по депозитах. Надання безвідсоткових кредитів забороняється, крім випадків, передбачених законом [2].

Банк здійснює контроль за виконанням умов кредитного договору, цільовим використанням, своєчасним і повним погашенням позички в порядку, встановленому законодавством.

У разі якщо позичальник не виконує свої зобов'язання, передбачені кредитним договором, банк має право призупинити подальшу видачу кредиту відповідно до договору [1].Банки здійснюють кредитні операції в межах кредитних ресурсів, які вони утворюють у процесі своєї діяльності.

Вони можуть позичати один в одного на договірній основі ресурси, залучати та розміщувати кошти у формі депозитів, вкладів і здійснювати взаємні операції, передбачені їх статутами.

При недостатності коштів для здійснення кредитних операцій і виконання взятих на себе зобов'язань банки можуть одержувати позички у Національного банку України.

Верховною Радою України 25 червня 2005 р. було прийнято новий законодавчий акт, який має безпосереднє відношення до правового регулювання кредитних відносин, а саме Закон України “Про організацію формування та обігу кредитних історій” № 2704-ГУ[5].

Метою цього Закону є врегулювання суспільних відносин, що виникають у сфері збору, оброблення, зберігання, захисту та використання інформації про виконання особами грошових зобов'язань, функціонування інституцій, пов'язаних з обміном інформацією про грошові зобов'язання та забезпеченням прав та інтересів суб'єктів кредитної історії[2].

Згідно із Законом кредитна історія — це сукупність інформації про юридичну або фізичну особу, що її ідентифікує, відомостей про виконання нею зобов'язань за кредитними правочинами, іншої відкритої інформації відповідно до Закону. Збір, зберігання, використання інформації, яка складає кредитну історію, є виключною діяльністю Бюро кредитних історій.

Проте не всі кредитні відносини в сфері банківської діяльності є цивільно-правовими чи господарсько-правовими. Суб'єктом банківських кредитних відносин може бути не лише комерційний банк, а й Національний банк України. По-перше, Національний банк України бере участь у банківських кредитних відносинах як орган державної влади, який здійснює