А найгірше я шукаю

Проклятого пана...

Щоб задушить! Бо як узяв

Мене молодою,

Та й остриг, неначе хлопця…»

Здається, що Лукія вже втрачає віру в самого Бога:

«Чи в вас єсть бог який-небудь?

В нас його немає…

Пани вкрали та в шкатулці

У себе ховають.»[21, с. 295]

Відьма сходить з розуму тому, що її материнське серце не може повірити, що над її дитиною міг познущатися батько:

« Вертаюся я додому —

Замкнуті покої,

Пан поїхав десь з дочкою,

Як перше зо мною!

І сина взяв, потім... потім...

Далебі не знаю,

Що робилось!.. Мені снилось,

Нібито літаю

Над байраками совою

І дітей шукаю...

Ні, не слухай, я не дітей — 

Я шукала пана.

А тепер уже не треба —

Піду у цигани.»[21, с.299]

« ЇЇ марення виникають одразу як згадає про втрату дітей. Ключ до образу Відьми – є весільна пісня»[22, с.666 ]:

«Ой у новій хаті