квитків-символов із зображенням голови богині Афіни, покровительці міста, морди лева, якого вважали охоронцем від всього поганого. Значно гірше ви чеканні символи без яких-небудь зображень і помічені однією і тією ж буквою на обох своїх сторонах – служили квитками на наступний ярус. Букви на цих квитках відповідали позначенням секторів для глядачів з середнім достатком. Нарешті, існували символи ще грубіші і помічені двома однаковими буквами на лицевій і оборотних сторонах. Ці квитки призначалися для верхнього ярусу, де розташовувалися бідняки. При вході квитки відбиралися.

Розвиток драматургії визначав і еволюцію постановочної техніки театру. Якщо в Есхіла застосовувалися масивні дерев'яні споруди, то при Софоклі вже з'явилися розписні декорації, що допомагали перетворювати проскеній на фасад палацу або храму, в намет. У комедіях дія переносилася з одного місця в інше –  з міста в село, із землі – в підземне царство, для чого виділилися окремі частини сцени.

У старогрецькому театрі використовували прості машини: еккиклему (майданчик на колесах) і еорему. Остання була підіймальним механізмом (щось на зразок системи блоків), за допомогою якого персонажі (боги) «підлітали під небеса чи опускалися на землю». Саме у грецькому театрі народився відомий вираз «Бог з машини» [9, 10].

Зображення частини міста з театром Діоніса зберігалося на монетах. Завдяки ним удалося точно визначити місцезнаходження театру, теоретично відтворити цю красиву споруду старогрецької архітектури [4, 12].