Надвечір, після заходу сонця, покидають схованки і до самого ранку розшукують їжу. Особливо активні їжаки в похмуру погоду. Після нічного дощу на піщаному ґрунті чітко видно численні своєрідні сліди їжаків, зовсім не схожі на сліди інших ссавців.[9]

Пізно восени, коли промерзає ґрунт і зменшується кількість кормів, їжаки, зарившись в опале листя і згорнувшись у неміцний клубок, впадають у справжню зимову сплячку аж до березня. У цей час у них дуже вповільнюється дихання (до 6 разів на хвилину), різко знижується температура тіла, падає кров’яний тиск, серце робить лише кілька рідких ударів на хвилину. Під час сплячки у їжаків більше як на третину зменшується маса, бо протягом усієї сплячки вони не живляться, а живуть завдяки жиру, відкладенному в тілі восени. У зимовій сплячці їжаки перебувають не так довго, як інші звірі.

Прокидаються і стають активними тоді, як сонце вже добре прогріє землю і повністю скінчаться нічні заморозки.[10]

У середині літа, в червні — липні, після семитижневої вагітності самка народжує в кублі, добре вимощеному сухим листям та м’якою травою, чотири — шість їжаченят. Вони сліпі, голі, розміром не більше 6,5 см, дуже немічні, з яскраво-рожевою шкірою, проте надзвичайно швидко розвиваються. Вже через кілька годин після народження малята прозрівають, вкриваються м’якенькими голками, а через тиждень починають лазити. У місячному віці вони вже здатні вести самостійне життя. Через два місяці досягають розміру дорослих, а в наступному році вже стають самі дорослими.

Якщо говорити про світове поширення, то це вся Європа, Кавказ і Мала Азія. Живуть їжаки і в Новій Зеландії. Їх завезли туди в XIX столітті, звірята цілком прижилися в місцевій природі і живуть там до цих пір. А ось в Північній Америці їжачок не прижився. Про його існування там відомо лише по викопним решткам.

Їжаки – нічні тварини. Мають великі території годівлі, які несамовито захищають від інших особин. Примітно, що вони можуть перетинатися у самців