сад, ні своїх дітей, ні душу людську. Все вмирає. І першим – мистецтво». [20,676]

Показовим щодо цього є вірш Ірини Жиленко «Похорон», тематично присвячений чорнобильській трагедії. Тут образно осмислюються причини і наслідки Чорнобиля, головним із яких є мотив-смисл «втрата». Причому цей смисл стосується і минулого, тобто причин, і теперішнього, тобто наслідку: те, що трапилося в Чорнобилі, є закономірним, воно зумовлене не в останню чергу втратою духовно-організуючих націю цінностей. Глибинний смисл вірша, його цілісний художньо- естетичний образ можна сформулювати так: «Україна на роздоріжжі, на хиткій і невизначеній дорозі між минулим і майбутнім». [37] Вірш «Похорон», за визначенням авторки, є своєрідним «освідченням в любові». М. Коцюбинська високо поцінувала «Похорон» як «поетичний зойк післячорнобильської доби».

Тема людини, особистості у творі є тією ланкою, що єднає «історію суспільства» та «історію «Я»». Так, трагедію суспільства, у якого відібрано свободу, й окремої людської особистості, яка є його органічною часткою, зображено через долю головної героїні (автобіографічний шар оповіді), змалювання доль друзів-шістдесятників (мемуарний шар оповіді), введення у твір широкого історичного тла (історико-публіцистичний шар оповіді).

Смислова домінанта «Homo feriens» – захоплення особистістю – зумовлює і стильові домінанти: ідеалізм та романтизм». [27,160]

Відзначають критики і жанрову неоднорідність «Спогадів». Зазначено, що твір «складається з епізодів особистого щоденника поетки від часів її юності до сьогодення, із сучасних узагальнень і коментарів, а також віршів». Така поліжанровість зумовлена прагненням поетки показати сповна, чим вона жила і як змінювалась духовно і морально протягом свого нелегкого, але насиченого подіями життя.

Тож сміливо можна висловити думку, що гедоністка й естетка Ірина Жиленко – прихильниця не філософствування і вирішення світової долі, а споглядання життя, як минулого так і сьогоднішнього, через призму життєвого