ВСТУП

Загальна стратегія навчання іноземним мовам визначається потребами сучасного суспільства та рівнем розвитку лінгвістичних, психолого-педагогічних та суміжних наук. Цією стратегією є комунікативний компетентно-орієнтований підхід, який зумовлює практичну мету навчання й вивчення іноземних мов, а досягнення комунікативної компетенції неможливе без оволодіння певним обсягом країнознавчої інформації. У зв’язку з цим компонентом змісту навчання поряд з комунікативною виступає також і країнознавча компетенція.

Практично лінгвокраїнознавство спрямоване на реалізацію кінцевих цілей навчання іноземній мові, а саме, на навчання спілкуванню. Сучасні психолого-педагогічні та методичні дослідження розглядають навчання іноземної мови як процес особистісного розвитку учня в контексті «полілогу культур». Адже без прищеплювання учням норм адекватної мовної поведінки у відриві від знань неможливо підготувати їх до іншомовного спілкування та сформувати комунікативну здатність. Це визначає, що розробка лінгвокраїнознавчого аспекту в навчанні іноземній мові в середній школі є надзвичайно важливою.

Слід зауважити, що лінгвокраїнознавча компетенція як предмет наукового пошуку цікавить багатьох науковців. Вітчизняні та закордонні науковці означили дану проблему ще в середині та наприкінці минулого століття. В останні роки увага науковців до феноменів країнознавчої та лінгвокраїнознавчої компетенції як показників готовності особистості до міжкультурної комунікації значно посилилась. Проблема формування країнознавчої компетенції була детально досліджена в працях А. Мормуль, І. Щербини, С. Ткаченко, Т. Калинюк, П. Осипова та ін. Питанням формування лінгвокраїнознавчої компетенції в учнів у процесі вивчення іноземної мови займалися Н. Воронкова, Є. Гончаренко, О. Городня, О. Волинцева та ін. Серед зарубіжних дослідників варто відмітити M. Byram, R. Lambert, S. Bęza, W.