Gössmann. Однак, у більшості наукових праць проблема формування таких навичок розглядається в контексті формування комунікативної компетенції.

Іноземна мова – це реальний засіб спілкування між людьми різних країн, засіб пізнання світу і популяризації власної культури. Використання іноземних мов в комунікативних цілях потребує певного рівня мовної і соціокультурної компетенції, в зв’язку з чим виникає необхідність вивчення іноземних мов в неподільній єдності з вивченням специфіки повсякденного та культурного життя країни, мова якої вивчається. Оскільки обидва ці компоненти змінюються з часом – це і зумовлює актуальність даного дослідження.

Мета даної роботи – дослідити доцільність вивчення країнознавчого аспекту німецькомовних країн на уроках німецької мови.

Досягнення мети забезпечується реалізацією наступних завдань: визначити значення, вплив та функції країнознавчої компетенції; з’ясувати основні принципи навчання країнознавчому компоненту; розглянути головні види вправ, що використовуються для розвитку країнознавчої компетенції школярів.

Об’єкт дослідження – методика навчання країнознавчій компетенції.

Предмет дослідження – традиції, культура, національних характер, одяг, кухня, історія німецькомовних країн як засіб формування країнознавчої компетенції учнів як молодшої, так і старшої школи.

Методи дослідження: критичний аналіз літературних джерел, узагальнення позитивного досвіду вчителів, наукове спостереження.

У нашій роботі буде розглянуто і доведено той факт, що прагнення до комунікативної компетенції, як до кінцевого результату навчання, передбачає не тільки володіння відповідною іншомовною технікою (мовну компетенцію), але й засвоєння немовної (країнознавчої) інформації, яка необхідна для адекватного навчання і взаємного порозуміння, адже останнього неможливо досягти без відповідної рівності основних відомостей у комунікантів про навколишню дійсність.