У Декларації глав держав-учасників копенгагенської наради з проблем соціального розвитку (березень, 1995 р.) підкреслюється його пріоритетне значення як у даний час, так і в майбутньому ХХІ столітті. Відзначається, що створення максимальне сприятливих умов для удосконалювання і більш повного застосування людьми своїх здібностей, ресурсів і можливостей складає головний предмет відповідальності урядів і всіх секторів цивільного суспільства.
Учасники наради визнали, що соціальний розвиток заснований на людському достоїнстві, людських правах, рівності, повазі, світі, демократії, взаємній відповідальності і кооперації, повній повазі різних релігійних і етнічних цінностей і культурних традицій людей. Для реалізації зазначених орієнтирів суспільних перетворень у глобальному масштабі визнано необхідним перемістити людини в центр розвитку і повернути економіку особою до людських нестатків. Визнано необхідним також розробляти спеціальні програми соціального розвитку, орієнтовані на досягнення стратегічних соціальних цілей. Для цього маються відповідні передумови.
Багато учених фіксують, що на рубежі ХХ-ХХІ вв. відбуваються сутнісні зміни в суспільному виробництві, у всій системі суспільних відносин. З цього приводу висловлюються різні думки і судження. Не вдаючись у їхній детальний аналіз, виділимо лише ті аспекти, що безпосередньо зв'язані з предметом нашого дослідження.
Висування соціальних результатів у якості системоутворюючого фактора керування означає перегляд ключових принципів його організації, що панували в суспільстві більш сотні років. У нових соціально-економічних умовах домінантою в керуванні повинне стати забезпечення безпосереднього зв'язку процесу виробництва матеріальних і духовних благ із процесом задоволення суспільних і особистих потреб. У системах керування в індустріально розвитих країнах поступово відбувається зсув акцентів з дозволу соціальних протиріч і усунення соціальних диспропорцій, що виникають внаслідок економічних перетворень, на здійснення соціального контролю за економікою, її планомірне регулювання в інтересах усього суспільства. Це припускає цілеспрямоване формування соціально-економічних пропорцій на макрорівні, створення і зміцнення системи макропланування. Багато закордонних вчених обґрунтовують її доцільність, перспективність для забезпечення подальшого прогресу суспільства.