При розробці крутих родовищ характерна наступна особливість. Від початку введення гірничих робіт до досягнення проектних контурів кар’єру поверху виступають потенційно родючі ґрунти. В більшості випадків на таких кар’єрах застосовується пошарова система відсипання відвалів, тобто спочатку відсипається перший ярус, потім другий і так далі. Якщо завчасно не планувати рекультивацію відвалів і продовжувати таким же чином вести відвальні роботи, то до кінця виробки на місці колишнього родовища буде глибокий кар’єр, а поряд з ним – висока штучна гора (відвал), що вкрита скельними породами, яку рекультивувати буде складно і дорого.

У зв’язку з тим, що вскришні, відвальні і рекультиваційні роботи мають багатобічний і тісний взаємозв’язок, їх необхідно досліджувати і проектувати разом як велику систему.

При вирішенні питань гірничого виробництва, пов’язаних з розміром і інтенсивністю порушення земельних площ, як правило, розглядається конорліктна ситуація. З одного боку, зменшення розмірів порушуємої (займаємої) землі збільшує експлуатаційні витрати на власні гірничі роботи, з іншого – зменшуються витрати на відшкодування збитку від вилучення землі з сільського виробництва і на рекультивацію порушених земель.   

При розміщенні об’єктів гірничого виробництва намагаються максимально використати непридатні землі. Зі зменшенням площі цінних земель, що займається під гірничі роботи, зростають витрати на їх виконання (за рахунок збільшення відстані транспортування вскришних порід до непридатних земель, або висоти підйому через зростання загальної висоти відвалу). Для зниження інтенсивності займання землі збільшують висоту робочої зони відвальних робіт, але це призводить до зростання витрат на відвальні роботи. Інтенсивність рекультивації знаходиться у прямій залежності від режиму займання і схем розвитку відвалів, порядку заповнення шламосховища.