Окремі рослини можуть виділяти вуглеводні, а бактерії - сірчистомісткі з'єднання. Пил, сажа можуть попадати в атмосферу при виверженні вулканів, курних бурах. Таким чином , над визначеною територією може існувати природна фонова концентрація забруднюючих речовин.
Зріст концентрацій речовин вище гранично-допустимого рівня викликає в рослинах і організмах внутрішні і зовнішні відхилення, які відображаються на їх структурі та характері функціонування. При цьому дія першочергово може бути помічена на молекулярному рівні в окремих рослинах чи організмах і тільки з часом відобразиться на екологічній системі в цілому.
На сприйнятливість чи стійкість рослин і організмів до забруднення впливає велика кількість факторів, але визначальним є концентрація забруднюючих речовин.
Сучасні уявлення про допустимі рівні забруднення атмосферного повітря засновані на відомостях про шкідливу дію токсичних речовин на здоров’я людей і тварин, на рослин, матеріальні цінності і т.д. При цьому мається на увазі, несприятливий вплив різноманітних змін в атмосферному повітрі достатньо різноплановий і залежить не тільки від ступеню взаємодії, але і від суб’єктивних даних організму чи об’єкту впливу.
У 1963 р. Всесвітня організація охорони здоров'я при ООН рекомендувала при визначенні чистоти повітря використовувати чотири рівні гранично допустимої концентрації забруднюючих речовин, що викидаються в повітря:
І - неможливо знайти прямий чи непрямий вплив на людину, тварину чи рослинність;
П - можливе подразнення органів чуття, шкідливий вплив на рослинність, зменшення прозорості повітря й ін.