В 20рр. з’являється кембриджський варіант кількісної теорії грошей або теорії касових залишків. Основна ідея кількісної теорії грошей – безпосередній вплив змін грошової маси на рівень цін.

Зростання або зниження цін  викликає зміну реальної цінності суми грошей у вигляді готівки. Падіння цін, навпаки, стимулює зростання попиту і наступне зростання цін.

Такі процеси одержали назву “ефект Пігу” або “ефект реальних касових залишків”.

На думку Пігу – головним показником національного добробуту є “національний дивіденд”. Добробут визначається рівнем і темпами зростання національного дивіденду та рівномірним його розподілом.

Крім того Пігу не виключає можливість прямих державних капіталовкладень в певні сфери економіки та прямого державного управління. Таким чином в концепції Пігу були сформульовані важливі аспекти участі держави в економічній діяльності, однак в цілому вона залишалася в межах неокласичної традиції.

На думку Хоутрі, грошовий попит зростає, банку збільшують кредит і полегшують умови його надання, зменшують ставку процента. Такі дії банків є результатом зростання цін ділової активності і зростання активності росту і збільшення швидкості обігу грошей. На основі своєї теорії Хоутрі дійшов висновку, що економічне коливання ділової активності можна пом’якшити шляхом розумної грошово-кредитної політики.

Професору колумбійського університету Джон Бейтс Кларк (1847 – 1938)  належить авторство так званого закону продуктивності праці і капіталу, який покладено в основу його теорії граничної продуктивності. Саме ця теорія є основною серед теорій Кларка.

Сутність закону спадаючої корисності праці й капіталу полягає в тому, що новий внесок праці у виробництво, при незмінному розмірі капіталу супроводжується зменшенням продуктивності, у порівнянні з попередніми внесками праці. У свою чергу кожен наступний внесок капіталу викликає скорочення обсягів виробництва продукції, зниження ефективності капіталу порівняно з його попереднім внеском.