Вступ

Фінансова централізація є однією з фундаментальних умов незалежності та життєздатності органів місцевої влади. Законодавчо закріплено право кожного адміністративно-територіального утворення на економічну самостійність неможливо без наявності у кожного органу влади власного бюджету і права його складання, затвердження і виконання без втручання ззовні. А це означає, що кожен орган влади повинен володіти своїми фінансовими джерелами, достатніми для організації управління економікою і соціальною сферою на своїй території. Одночасно з цим він повинен володіти відносною самостійністю в управлінні податками та іншими обов’язковими платежами, що надходять до відповідного бюджету.

Як основній фінансовій базі органів місцевого самоврядування, місцевим бюджетам належить особливе місце в бюджетній системі нашої держави. Їм відводиться важлива роль  у соціально-економічному розвитку території, адже саме з місцевих бюджетів здійснюється фінансування закладів освіти, культури, охорони здоров’я населення, засобів масової інформації; також фінансуються різноманітні молодіжні програми, видатки по упорядкуванню населених пунктів. Саме з місцевих бюджетів здійснюються видатки на соціальний захист  населення.

В бюджетній системі зберігається ще безнадійно застарілий механізм централізованого регулювання вищестоящими органами доходів місцевих бюджетів, а це позбавляє місцеві органи влади фінансової самостійності, закріплює залежність розвитку місцевої економіки і соціальної сфери від можливостей і бажання вищестоящих органів  вирішувати проблеми, що знаходяться на даній території районів, міст, селищ і сіл.