Наостанок хочеться зазначити, що незважаючи на гарантоване право приватизації громадянами України земельних ділянок, встановлена законодавством процедура набуття права власності за цією підставою дуже складна, довготривала і подекуди набуває ознак змагальності з огляду на необхідність постійного доведення в судах, як перед органами влади, так і перед сусідніми землевласниками та землекористувачами, свого права на приватизацію, що підтверджується проаналізованими численними прикладами із судової практики.

2.2. Придбання земельних ділянок на підставі цивільно-правових договорів

У недалекому минулому з принципу виключної державної власності на землю випливав принцип її невідчужуваності. Земля була повністю вилучена з цивільного обігу і не могла бути предметом цивільно-правових договорів. Орієнтація економіки нашої країни на ринкові відносини привела до радикальних змін у сфері права власності на землю. Сьогодні власники землі самі вирішують питання розпорядження нею, а саме: господарювати на ній самому, надавати її в оренду, заставу, вступати із земельною ділянкою у нові господарські формування, дарувати чи продати.

Здійснення земельної реформи в Україні зумовило роздержавлення земельного фонду та передачу земель у приватну власність, що характеризується посиленням ролі договору в регулюванні суспільних відносин у сфері господарювання. Однією з важливих сфер реалізації права власності на землю є відносини щодо розпорядження земельною ділянкою шляхом укладення цивільно-правових угод [38, с. 231].

Право власності на земельні ділянки може бути набуте на підставі договорів купівлі-продажу, ренти, дарування, міни та інших цивільно-правових угод. Немає перешкод і для відчуження земельних ділянок на підставі інших договорів (угод, правочинів), у т.ч. не передбачених законом.