державою та територіальною громадою, залишаючи поза увагою той факт, що право власності на земельну ділянку може переходити від однієї фізичної особи до іншої, наприклад, за цивільно-правовими договорами чи в порядку спадкування тощо. Таким чином практично нівелюються інші форми набуття права власності на землю.

В основі виникнення права власності лежать юридичні факти, тобто вказані у гіпотезі норми права конкретні життєві обставини, які є підставами виникнення, зміни або припинення правовідносин [8, с. 183].

Ю.К. Толстой вважає, що право власності належить до числа суб'єктивних прав, які можуть виникнути лише за наявності певного юридичного факту або їх сукупності. Ці юридичні факти називають підставами виникнення права власності [12, с. 341].

Підстави та способи набуття права власності в своїй єдності складають форму правонабуття. Відповідно, форма правонабуття складається з сукупності підстав та способів, їх певної взаємодії та взаємодоповнення. Вони пов'язані міцним ланцюгом – юридичним зв'язком, й існування одних без інших хоча і може мати місце в теорії та на практиці, але не призведе до бажаного результату – набуття права власності [85, с. 73].

Якщо звернутися до філософії, то форма визначається як вираження змісту, його обумовлення. Це внутрішня і зовнішня організація змісту, спосіб його існування, який має певну визначеність, стабільність і самостійність [89, с. 118].

У Великому тлумачному словнику сучасної української мови форма означає тип, будову, спосіб організації чого-небудь, зовнішній вияв якого-небудь явища, пов'язаний з його сутністю, змістом; спосіб існування змісту, його внутрішня структура, організація і зовнішній вираз [6, с. 897].

У земельному законодавстві підстави та умови набуття права власності на земельні ділянки закріплюються за аналогією із цивільним правом, але не завжди дозволяють враховувати особливості землі як об'єкта права власності Українського народу при вирішенні конкретних питань реалізації