Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності, а тому власник не може бути обмежений у праві розпорядження своїм майном.

Землі сільськогосподарського призначення, отримані в спадщину іноземними юридичними особами, підлягають відчуженню протягом одного року.

Таким чином, в цьому розділі дипломної роботи нами було проаналізовано форми набуття права власності на землю юридичними особами: українськими, іноземними та з іноземними інвестиціями.

Зокрема визначено, що юридичині особи (засновані громадянами України або юридичними особами України) можуть набувати у власність земельні ділянки для здійснення підприємницької діяльності у разі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) внесення земельних ділянок її засновниками до статутного капіталу; в) прийняття спадщини; г) виникнення інших підстав, передбачених законом.

При дослідженні такої підстави, як внесення земельних ділянок її засновниками до статутного капіталу, звернуто увагу на суперечність 1 ст. 82 Господарського кодексу України, якою передбачено, що вкладами учасників та засновників господарського товариства можуть бути права користування землею та п. б ч. 1 ст. 82 Земельного кодексу України, відповідно до якої юридичні особи можуть набувати у власність земельні ділянки для здійснення підприємницької діяльності у разі внесення земельних ділянок її засновниками до статутного капіталу, тоді як правомочність розпорядження землею, яка є необхідною складової у тріаді права власності, у перелік не включено. А тому нами запропоновано внести відповідні зміни до ч. 1 ст. 82 Господарського кодексу України, вказавши: «Вкладами учасників та засновників господарського товариства можуть бути … земельні ділянки».