ВИСНОВКИ

Проведення в Україні земельної реформи призвело до закономірного закріплення в нашій країні права приватної власності на землю, як основної ознаки плюралізму форм земельної власності. Конституцією України встановлено, що земля в межах території України є об’єктом права власності Українського народу (ст. 13) і що вона є основним національним багатством і перебуває під особливою охороною держави, право власності на землю гарантується державою, набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (ст. 14). Це свідчить про те, що право власності на землю є важливим фактором забезпечення приватних інтересів членів суспільства.

Закріплення на конституційному рівні права кожного громадянина користуватися об’єктами права власності Українського народу відповідно до закону, гарантування можливостей набуття і здійснення прав на землю різноманітними суб’єктами передбачає необхідність створення належного організаційно-правового механізму реалізації та захисту таких прав, у тому числі чіткого законодавчого закріплення вичерпного переліку форм набуття прав на землю.

З’ясовано, що ні земельне законодавство, ні науково-правова доктрина не вживає терміну «форми набуття прав власності на землю», а тому в результаті як морфологічного, так і системного аналізу наукової літератури нами зроблено висновок про те, що сукупність підстав та умов набуття права власності на землю, їх взаємодія та взаємодоповнення у сукупності становлять форму правонабуття.

У визначенні поняття підстав набуття права власності на землю, ми погоджуємося з думкою Дремлюги К.О., який визначає їх як обумовлені нормативно-правовими актами земельного законодавства завершені, комплексні фактичні склади, що включають юридичні факти та у передбачених законодавством випадках юридично значущі умови у суворо визначеній послідовності та зумовлюють набуття суб'єктивних прав на землю