рівновага добре встановлена. В цьому випадку можна вважати, що розсіювання падаючого світла відбувається на флуктуаціях температури, або, що еквівалентно – ентропії. Це «термічне» розсіювання світла призводить до дифузійного релеївського центрального піку [5]. Добре відомо, що півширина піку зумовленого розсіюванням світла на флуктуаціях ентропії визначається як , де – температуропровідність (відношення коефіцієнта теплопровідності до об’ємної теплоємності), а – величина хвильового вектора. Умови, що були перераховані вище, при яких справедлива теорія теплопровідності часто називають «гідродинамічним режимом» або «режимом зіткнень» [6]. У протилежному випадку, коли зіткнення між фононами відбуваються дуже рідко, теорія теплопровідності не працює і температура та ентропія не можуть бути визначеними локально. У цьому випадку потрібно брати до уваги нетермодинамічні процеси розсіювання; вважається, що розсіювання світла відбувається внаслідок послідовного створення та знищення декількох фононів (дво-фононне розсіювання світла) [6]. Цю обмежуючу умову часто називають «режимом без зіткнень». У загальному, критерієм застосовності гідродинаміки до системи є умова, коли , де – середня довжина вільного пробігу частинки, що входить до складу системи, а – характеристична довжина. Величина називається «числом Кнудсена» і представляє собою обернене число кількості зіткнень на довжині . З використанням Kn, критерій гідродинамічного і режиму без зіткнень можна записати як і , відповідно. У випадку, коли будемо мати проміжний режим (для котрого, поки що, немає теорії розсіювання світла). Оскільки характеристична довжина в експериментах по розсіюванню світла визначається як , число Кнудсена при розсіюванні світла для фононного газу визначається як [7]. У кожному із перерахованих режимів можна вважати, що квазіпружне розсіювання світла відбувається на флуктуаціях фононної густини у кристалі [8]. І таке розсіювання світла можна характеризувати числом Кнудсена.