ня банківської системи. Кількість банків з 25 тис. скоротилося до 15 тис. банків.  ^[1]

     З метою оздоровлення ситуації було прийнято низку важливих законів. Одним з найважливіших став закон Гласса - Стігалла ( 21 червня 1933р. ). Комерційним банкам заборонялося працювати з цінними паперами, це право отримували  спеціалізовані фінансові організації - тим самим були знижені ризики,  яким піддавалися кошти вкладників банку. З метою припинення залучення коштів за підвищеними ставками, характерних для проведення високоризикованих операцій, була введена заборона на виплату відсотків по поточними рахунками, відсотки по депозитних рахунках піддавалися регулюванню Федеральною резервною системою. Був регламентований біржовий кредит.

      Але найголовніше було те, що Конгрес прийнятий закон про страхування депозитів ( 19 липня 1933р.),  на підставі якого була створена Федеральна корпорація страхування депозитів (ФКСД) - банки відраховували внески до страхового фонду, в разі банкрутства ФКСД санує банк і виплачує вклади в межах встановленого законом ліміту на вклад в одному банку. Саме цей захід багато в чому дозволив в підсумку стабілізувати ситуацію з "втечею вкладників".

     З звітних даних Федеральної резервної системи виникало, що й до краху 1929р. банкрутство банків мало досить масовий характер, однак після біржового краху 1929р. їх кількість збільшилася багаторазово. На 30 червня 1921р. загальна кількість комерційних банків становило 29788, а на 30 червня 1933р. - 13 949 банків. Таким чином, за вказаний період припинило діяльність більш половини банків. До 31 грудня 1933р. загальне число кредитних організацій зросла до 14 440.^[2]

^[1] Коломойцев В.Е. 100 дней президента Рузвельта. – М., 1997. – с. 97-98.

^[2] Коломойцев В.Е. 100 дней президента Рузвельта. – М., 1997. – с. 98-99.