З метою вирішити проблему рефінансування безнадійних кредитів з травня 1933р. по жовтень 1937р. федеральні земельні банки видали близько 2.2 млрд. дол. позик приблизно 0.54 млн. фермерським господарствам, що становило близько 37 % всієї фермерської заборгованості. Частково розв'язавши кризу неплатоспроможності фермерів, в першу чергу великих, ця міра виявилася вкрай вигідна банківському сектору США, запобігши краху багатьох банків - близько 90 % обсягу виданих позик було направлено на погашення боргів перед банками. Таким чином, перший етап державних заходів був спрямований на укрупнення структури сільського господарства.
Надалі було зроблено ряд заходів, що поліпшують становище не тільки великих, а й дрібних фермерів. У 1935р. була створена Адміністрація з переселення, перетворена на початку 1937р. в Адміністрацію з охорони фермерських господарств. Ці установи здійснювали фінансову допомогу дрібним фермерам для покупки ферм і їх переселення на більш якісні землі, стимулювали розвиток кооперативів для збуту продукції, придбання обладнання.
Концепція державного регулювання в сільському господарстві отримала розвиток з прийняттям 1 березня 1936р. “ Закону про збереження родючості грунтів і квоти для внутрішнього ринку ”. Згідно з його положеннями, премії виплачувалися тим господарствам, які скорочували площі під культури, що виснажують грунти, а також за заходи щодо поліпшення грунтів. Необхідність цих заходів була викликана сильною посухою 1934р., що супроводжувалася пиловими бурями. Преміальний фонд в сумі 0.5 млрд. дол. виділявся із загального бюджету.[1]
Новий закон про регулювання сільського господарства, прийнятий 16 лютого 1938р. вводив концепцію " завжди нормальній житниці " ( Ever - normal granary ). Мета нових починань була колишня - відновлення паритету цін, проте методи досягнення були вже іншими - продукція не знищувалася, а зберігалася, виплати проводилися в рахунок ще
[1]Сивачев Н.В., Язьков Е.Ф. Новейшая история США. – М.: Издательство Московского университета,1972.с.97