Вступ

Одним з безсумнівних факторів підтримки конкурентоспроможності продукції є організація ефективного процесу управління витратами підприємства, складові частини якого – планування і контроль витрат, облік витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції.      

Питання обчислення собівартості виробленої продукції завжди було і донині є одним із найважливіших як для цілей прийняття управлінських рішень, так і для визначення фінансового результату діяльності підприємства.

Виробниче планування та облік – одні з найскладніших процесів на промисловому підприємстві. Управління виробництвом тісно пов’язане з управлінням закупівлями, реалізацією, запасами, трудовими ресурсами і заробітною платою, основними засобами підприємства, фінансами.

Облік виробничих витрат і методи калькулювання собівартості продукції значною мірою залежать від особливостей галузі промисловості, до якого належить підприємство, типу і виду виробництва, характеру його організації та технологічного процесу, розмаїття продукції, що виробляється, масовості її випуску, об’єкта калькулювання, структури підприємства і центрів виникнення витрат. Ці особливості визначають розбіжності в документальному оформленні витрат, угрупованні і систематизації даних первинних документів, у побудові аналітичного обліку, а звідси у способах обчислення собівартості одиниці продукції.

Разом з тим технологічні та організаційні особливості виробничих підприємств впливають не тільки на склад витрат, а й на вибір методів, технічних прийомів обліку витрат  на виробництво і калькулювання собівартості продукції. Вони знаходять своє вираження у виборі об’єктів обліку і калькулювання, структурі витрат на виробництво, відмінності методів розподілу витрат між готовою продукцією і незавершеним виробництвом , між різними групами, видами і сортами виробів.