За децильним коефіцієнтом, розрахованим на основі офіційних даних, розрив у доходах 10% найбагатших і 10% найбідніших сімей в Україні не перевищує 6 разів. Якщо вірити цим даним, то Україна виглядає навіть краще за Швецію, відому своєю щедрою системою соціального захисту.

Таке хибне уявлення про стан розподілу доходів в Україні створює наша офіційна статистика. Це тому, що вона не спроможна "уловити" величезні масштаби розподілу тіньових доходів (виплати зарплати "у конвертах", ухиляння від сплати податків, корупційні доходи чиновників тощо). За розрахунками фахівців, різниця в доходах найбільш багатих і незаможних верств населення в Україні сягає понад 40 разів! Так само за індексом Джині, кажуть учені, Україна виглядає гірше за Китай, але дещо ліпше за Нігерію.

Варто також зауважити, що індекс Джині сам по собі не є абсолютно точним, адже він розраховується лише за грошовими доходами і до того ж офіційно заявленими. Але люди часто отримують доходи і в негрошовій формі (продукти від особистого підсобного господарства, безплатне харчування за місцем роботи, різні пільги тощо). Через це аналітики намагаються розраховувати індекс Джині не тільки за доходами, а й за усіма наявними статками (багатством) сімей. Ступінь майнового розшарування суспільства, звичайно, є більшим, аніж за доходами. Проте тут постає нова проблема: як забезпечити справедливість ринкової оцінки майна (багатства) усіх громадян, особливо в країнах, де повноцінний ринок ще не сформувався?

Цінність кривої Лоренца та індексу Джині як інструментів аналізу нерівності доходів у суспільстві полягає ще й у тому, що завдяки їм можна оцінити ефективність соціальної політики уряду. Це дуже важливо, бо коли соціально-економічна нерівність людей в країні (за доходами та активами) стає надмірною і призводить до розколу суспільства на два полюси (купку багатіїв і більшість населення, що потерпає від злигоднів і безправ'я), то, як наслідок, виникає загроза соціального вибуху (страйків, революції).