До останнього часу найбільш поширеними у ринковій економіці були промислові економічні кризи, тісно пов’язані із економічними (діловими) циклами розвитку – довгими та короткими, що підтверджувалось практикою розвитку провідних країн та економічною теорією. В умовах інтернаціоналізації, коли відбувається перехід від виробничо-товарної до фінансової експансії країн-лідерів з подальшою передачею важелів їх впливу на світовий ринок і окремі країни – міжнародним фінансовим організаціям, найбільш суттєвий вплив на світогосподарський розвиток спричиняють кризи фінансові. Їх неоднозначні впливи суттєво посилюються в умовах фінансової глобалізації, а проблематика причин виникнення і розвитку фінансових криз, їх моніторингу, прогнозування з метою запобігання, нейтралізації чи мінімізації негативних наслідків є на сьогодні чи не найактуальнішою. [16]

Розглядаючи різновиди криз неможливо не відмітити основні причини їх виникнення та основні їх наслідки, які наведено в таблиці Б.1.

Фінансова криза, як правило, починається в тій чи іншій країні внаслідок дії внутрішніх та/або зовнішніх факторів, котрі обумовлюють реальний чи монетарний шок з подальшою підприємницькою чи спекулятивною ейфорією, занепокоєнням ринку, гонкою. Схему розвитку кризи зображено на рисунку В.1. Сучасні фінансові кризи не є первинно міжнародними і у разі успішної антикризової політики держави в ефективній взаємодії з міжнародними фінансовими інститутами на різних стадіях їх протікання можна було б заспокоїти ринок, досягти стабілізації, вирішити фінансові кризові проблеми, запобігти дефолту тощо. Однак розвиток останньої фінансової кризи, яка повною мірою продемонструвала руйнівний потенціал і механізми передачі негативних інфекційних впливів від США до країн усього світу показав, що навряд чи можна говорити про ефективну антикризову політику окремих держав та міжнародних фінансових організацій, незважаючи на значний досвід, отриманий після всіх криз, які відбулися протягом ХІХ – ХХ ст. [5]