–         обмін чи передача інформації;

–         формування вмінь і навичок або розвиток професійних якостей;

–         формування відношення до себе, до інших людей, до суспільства в цілому;

–         обмін діяльністю, інноваційними прийомами;

–         здійснення корекції, зміна мотивів поведінки тощо.

А мета, в свою чергу, реалізується через функції спілкування.

Функції спілкування. У характеристиці спілкування важливим є його функції. Б.Ломов виділяє три групи таких функцій:

–   Інформаційно-комунікативна функція охоплює процеси формування, передання та прийому інформації. Реалізація цієї функції має кілька рівнів. На першому здійснюється вирівнювання розбіжностей у вихідній інформованості людей, що вступають у психологічний контакт. Другий рівень – передання інформації та прийняття рішень. На цьому рівні спілкування реалізуються цілі інформування, навчання та ін. Третій рівень пов’язаний із прагненням людини зрозуміти інших. Спілкування тут спрямоване на формування оцінок досягнутих результатів (узгодження – неузгодження, порівняння поглядів тощо).

–   Регуляційно-комунікативна функція полягає в регуляції поведінки. Завдяки спілкуванню людина здійснює регуляцію не тільки власної поведінки, а й поведінки інших людей, і реагує на їхні дії. Тут виявляються феномени, властиві спільній діяльності, зокрема сумісність людей, їх спрацьованість, здійснюються взаємна стимуляція і корекція поведінки. Регуляційно-комунікативну функцію виконують такі феномени, як імітація, навіювання та ін.

–   Афективно-комунікативна функція характеризує емоційну сферу людини. Спілкування впливає на емоційні стани людини. В емоційній сфері виявляється ставлення людини до навколишнього середовища, в тому числі й соціального. Однією з особливостей спілкування є формування міжособистісних стосунків.

Сторони та особливості спілкування. Природа спілкування носить досить складний характер, тому для її розуміння, досить важливо розібратися в самій структурі спілкування. В єдиному процесі спілкування виокремлюються три сторони:

–   комунікативна (обмін інформацією між індивідами та її уточнення, розвиток);

–   інтерактивна (організація взаємодії суб’єктів, які спілкуються, тобто обмін не тільки знаннями, думками, ідеями, а й діями та вчинками, зокрема при побудові спільної стратегії взаємодії);

–   соціально-перцептивна (процес взаємного сприймання і розуміння співрозмовників, пізнання ними один одного).

Комунікативна сторона спілкування тісно пов’язана з обміном інформацією, проте не може бути вичерпно розкрита з точки зору інформаційної теорії. Спілкування – це не тільки прийом та передання інформації, а й стосунки принаймні двох осіб, де кожна є активним суб’єктом взаємодії. Крім обміну інформацією, відбувається орієнтація на іншого, тобто аналізуються мотиви (спонукальні причини дій і вчинків), цілі, установки об’єкта інформації (іншого суб’єкта). В акті міжособистісної комунікації