2.1. Структура внутрішнього економічного
механізму та принципи його побудови
Цілі, пріоритети і політика підприємства реалізуються за допомогою відповідних методик, інструкцій, положень, нормативів, які на основі єдності принципів їх підготовки становлять реальний механізм управління економікою.
Господарський механізм — це механізм, що забезпечує взаємодію підсистеми, яка управляє, та підсистеми, якою управляють. Він складається із сукупності конкретних форм і методів свідомого впливу на економіку.
Однак господарський механізм не може бути розрізненим набором методик і розпоряджень, відірваним від реальних завдань виробництва, які, у свою чергу, визначаються не тільки державним законодавством, а й об’єктивними законами виробництва, у тому числі законом відповідності рівня розвитку інтелектуального та виробничого потенціалу суспільства і характеру суспільно-виробничих і політичних відносин.
У політичній економії відрізняють дію економічних законів від їх свідомого використання. Механізм економічних законів і господарський механізм (механізм їх використання) є поняттями різних рівнів: перший передбачає об’єктивну необхідність економічних законів, другий використовується в конкретній господарській практиці.
Господарський механізм — складна суспільна система, для якої характерний досить високий ступінь невизначеності притаманних їй зв’язків і відносин. Це відкрита, здебільшого ймовірна, непостійна система з гнучкими і переважно нестійкими внутрішніми і зовнішніми зв’язками.
Основними елементами будь-якого господарського механізму є господарюючі суб’єкти (організатори виробництва) і відносини, у які вони вступають з приводу організації суспільного виробництва (або господарські відносини).
Господарюючі суб’єкти, якими можуть бути як окремі особи, так і підприємства, мають достатню самостійність. Це дає їм змогу на основі визначення економічних інтересів проявляти підприємницьку ініціативу, приймати відповідні рішення і здійснювати господарську діяльність, тобто реально брати участь у процесі організації виробництва.
Господарюючі суб’єкти спираються у своїй діяльності на матеріальні фактори, які виконують функцію економічних орієнтирів та важелів, носіїв господарської інформації. До матеріальних факторів господарювання належать: засоби виробництва, обсяг і структура продукції, пропорції продуктообміну.
У розпорядженні господарюючих суб’єктів перебувають різноманітні засоби господарювання, які створюють матеріальне та нематеріальне забезпечення господарської діяльності, тобто ресурси, що використовуються для досягнення господарських цілей.
Суб’єкти господарювання вступають в економічні відносини, які можуть бути прямими (двосторонні угоди і прямий продуктообмін), непрямими (субпідряд або ринковий продуктообмін), виробничими, невиробничими та ін. Економічні відносини реалізуються як юридично оформлені, так і юридично неоформлені.
Центральним у системі господарського механізму є економічний механізм, що діє через економічні інтереси як усвідомлені матеріальні потреби людей та складається з комплексу економічних способів, методів, важелів, нормативів, показників, за допомогою яких реалізуються об’єктивні економічні закони.
Економічний механізм підприємства має складну структуру, однак можна виділити такі його складові, як механізм формування і використання ресурсів (капіталу); механізм управління затратами; механізм управління фінансами; мотиваційний механізм; механізм взаємодії з ринком.
Таким чином, економічний механізм підприємства, з одного боку, має забезпечувати зовнішні зв’язки останнього і створювати відповідні умови отримання доходу. З іншого боку, цей механізм спрямований на розвиток виробничих відносин усередині підприємства. У першому випадку його принципи цілком визначаються особливостями господарського механізму суспільства (домінуючою формою власності на засоби виробництва, існуючими системами ціноутворення, оподаткування, планування тощо), а в другому випадку — особливостями виробничих відносин на підприємстві.
Функціонування підприємства як системи господарюючих елементів (підрозділів) забезпечується через його внутрішній економічний механізм. Структура цього механізму визначається через:
· організаційно-технічну систему або формування вертикальних зв’язків між підрозділами й адміністративним центром та горизонтальних зв’язків між окремими підрозділами;
· систему планування діяльності підрозділів;
· систему контролю й оцінки діяльності підрозділів;