Коротко розглянуті питання щодо форм і джерел матеріального стимулювання узагальнено на рис. 8.1. Вони стосуються як підприємства в цілому, так і окремих його підрозділів незалежно від того, є останні центрами витрат чи прибутку. Щоправда, у підрозділах, у яких формується прибуток, механізм стимулювання в межах підприємства, як правило, більш автономний і дійовий, що і спонукає до їх предметної структуризації і за відповідних умов перетворення центрів витрат у центри прибутку.
Рис. 8.1. Форми і джерела матеріального стимулювання
8.2. Стимулююча функція оплати праці
Оплата праці, як відомо, виконує дві основні функції: від-
творювальну і стимулюючу. Тобто вона повинна забезпечити відтворення здатності до праці та якість життя на нормально-
му рівні й водночас спонукати працівника до оптимальних
дій у межах своєї компетенції. Ці функції тісно поєднані й
реалізуються одночасно. Проте, природно, з позиції роботодавця (підприємства) стимулююча функція сприймається як основна, оскільки вона безпосередньо сприяє досягненню його мети.
Стимулююча сила заробітної плати обумовлена ступенем залежності її величини від результатів праці в конкретних умовах діяльності. Вимога такої залежності є принциповою, загальною. На практиці вона не завжди може бути реалізованою сповна. Тому досить часто платять не за результати, а за кількість праці певної складності, вважаючи, що між ними є прямий зв’язок. Відповідно існують дві форми оплати праці — відрядна і почасова, які мають певні різновиди, що називаються системами (рис. 8.2). Детально не зупиняючись на методичних особливостях формування заробітної плати за окремими формами і системами (вони вивчаються у таких дисциплінах, як «Економіка підприємства», «Економіка праці»), розглянемо мотиваційний аспект їх застосування.