виробництва і план витрат. Саме вони характеризують мету та ефективність діяльності і контролюються з боку апарату управління. Плани ресурсного забезпечення і розвитку для таких підрозділів взагалі-то самостійного значення не мають, ос­кільки кадрова, постачальницька, науково-технічна та інвестиційна політика за цих умов жорстко централізована і має перспективну спрямованість. Більш широкою є сфера планування предметно спеціалізованих підрозділів, що виготовляють продукцію як для внутрішніх потреб, так і для поставки на ринок, мають статус центрів прибутку і суб’єктів ринку (але не є юридичними особами). Орієнтовний склад планів підрозділів підприємства показано на рис. 4.1. Зауважимо, що на ньому наведено розділи плану внутрішньокоопераційних підрозділів першого ієрархічного рівня (цехів). Для дільниці (бригади) такий план обмежується виробничою програмою й окремими елементами витрат, що обліковуються на рівні цього підрозділу (основні матеріали, електроенергія, інструмент тощо).

Важливою особливістю внутрішніх планів є їх орієнтація на вирішення тактичних завдань у межах короткострокового пе-
ріоду (року). Довгострокові (перспективні) плани стратегічного розвитку розробляються і реалізуються на рівні підприємства. Але треба мати на увазі, що таке розмежування горизонту планування не є абсолютним і значною мірою залежить від економічного статусу структурних одиниць підприємства і розділів плану.

Для внутрішньокоопераційних підрозділів, діяльність яких не виходить за межі підприємства, основний акцент робиться на поточні плани виробництва і витрат. Що стосується кадрів і організаційно-технічного розвитку, то ці напрямки за своєю суттю потребують стратегічних рішень і плануються на рівні підприєм­ства з адресним розподілом заходів по його структурних одиницях. Отже, у комплексних планах технологічно спеціалізованих підрозділів ці розділи мають певною мірою інформативний характер і не є підставою для оцінки їхньої роботи.

Підрозділи, що самостійно діють на ринку, мають більш розвинену структуру плану, розробляють власну маркетингову стратегію і можуть тією чи іншою мірою впливати на розподіл фінансових ресурсів, звичайно, не можуть обмежуватись поточними планами роботи. Вони розробляють систему планів, близьку до планів самостійних підприємств.

Система внутрішнього планування на підприємстві дещо умовно поділяється на два види: техніко-економічне й оперативно-календарне. Планування, що називається техніко-економічним, є комплексним. Воно охоплює всі основні сфери діяльності, як це показано на рис. 4.1. Оперативно-календарне планування стосується лише виготовлення продукції і передбачає календарну ув’язку виробничих процесів, що виконуються в структурних підрозділах підприємства аж до робочих місць, з урахуванням послідовності виробництва продукції та її основних частин, тривалості циклів обробки і складання (кінцевого виготовлення).

4.2. Принципи і методи розроблення
внутрішніх планів

Планування як процес має здійснюватися згідно з певними принципами. У загальних рисах ці принципи були сформульовані ще А.Файолем, а згодом доповнені й конкретизовані вченими-економістами, передусім Р.Акоффом. До них належать принципи системності, участі (партисипативності), оптимальності, безперервності, гнучкості.

Принцип системності, який ще називають принципом єдності,або холізма, вимагає розглядати об’єкт планування як систему, що складається зі структурних елементів з певними взаємозв’язками і єдиним напрямком розвитку. Тобто всі елементи системи орієнтовані на загальну мету. Цей принцип передбачає координацію та інтеграцію процесів планування.

Вимога координації означає, що планування діяльності підрозділів одного ієрархічного рівня (наприклад цехів, дільниць у межах цеху тощо) має бути тісно пов’язаним. Отже, планувати їх роботу слід одночасно, враховуючи існуючі взаємозв’язки. Це ж стосується і змін у планах. Будь-які зміни в плані одного підрозділу необхідно враховувати в планах тих підрозділів, що мають коопераційні зв’язки з першим.

Інтеграція процесів планування полягає у взаємозв’язку планових заходів і показників по вертикалі. План кожного підрозділу є логічною частиною плану підрозділу вищого рівня. Коротко це можна подати так:

план бригади D план виробничої дільниці D
план цеху D план заводу.

У зв’язку з цим при розробленні планів підрозділів нижчого рівня орієнтуються на завдання підрозділів вищого рівня, що забезпечує відображення в планах загальної мети і стратегії підприємства. Таким чином, додержання принципу системності при розробленні планів складних виробничих структур дає змогу створити взаємопов’язану їх систему по горизонталі і вертикалі.