Пропускна спроможність токарної групи верстатів — 1030 · 10 = = 10 300 машино-годин. Обсяг токарних робіт на квартал (завантаження) — 11 185 нормованих машино-годин. За коефіцієнта виконання норм 1,2 завантаження токарної групи верстатів у реальному часі дорівнюватиме:

Т_З = 11185 : 1,2 = 9321 машино-годину.

Отже, коефіцієнт завантаження токарної групи верстатів до­рівнює:

Це досить високий рівень завантаження. Виробнича потужність токарної групи верстатів дає змогу виконати виробничу програму, і при цьому ефективно використовується устаткування. Аналогічно виконуються розрахунки по інших групах. Але, як бачимо, свердлильна група устаткування перевантажена. Тут треба шукати резерви для того, щоб виконати заплановану роботу: перерозподіл роботи між підрозділами, часткова робота в третю зміну, зниження витрат часу тощо. Шліфувальна група устаткування, навпаки, недозавантажена. Щоправда, тут верстатів небагато і, можливо, їх недостатня завантаженість тимчасова. Отже, такі обчислення дають підставу для більш широких міркувань і прийняття відповідних рішень, у тому числі й інвестиційних.

5.3. Забезпечення виробничої програми
трудовими ресурсами

Обґрунтування виробничої програми підрозділів трудовими ресурсами обмежується, як правило, тими категоріями працівників, кількість яких залежить від обсягу і структури виробництва. Це переважно робітники.

Кількість робітників, потрібна для виконання запланового обсягу роботи, визначається різними методами залежно від специфіки виконуваних процесів і нормування праці: на основі трудомісткості робіт, норм виробітку, норм обслуговування, за робо­чими місцями тощо. Розрахунки проводяться окремо за професіями і кваліфікацією робітників.

Кількість робітників на роботах з нормованою трудомісткістю визначається за формулою:

                                           (5.12)

де Ч_об — середньооблікова кількість робітників;

Т_пл — планова трудомісткість робіт, нормованих людино-годин;

Т_п — фонд робочого часу одного працівника в плановому періоді, год;

k_н — коефіцієнт виконання норм.

Фонд часу роботи одного середньооблікового робітника визначається на основі кількості робочих днів у плановому періоді, передбачених законом невиходів на роботу і середньої тривалості робочого дня.

                                        Т_п = Д_п · t_д.c,                                    (5.13)

де Д_п — середня кількість днів виходу на роботу в плановому періоді одного робітника;

t_д.c — середня тривалість робочого дня, год.

Середня кількість днів виходу на роботу (реальний робочий час у днях) обчислюється на основі кількості робочих днів у плановому періоді за календарем (Д_р) і середньої кількості днів невиходів згідно з трудовим законодавством (відпустки, хвороба та ін.) — Д_н, тобто

                                        Д_п = Д_р – Д_н .                                  (5.14)

Середня тривалість робочого дня менша від номінальної тривалості, якщо у складі робітників є такі, що мають скорочений робочий день (неповнолітні, матері, що мають дітей віком до одного року). В інших випадках середня тривалість дня збігається з номінальною (t_д.н).

Згідно з цими обчисленнями можна визначити втрати робочого часу.

                               h = (1 – ) 100, (5.15)

де h — втрати робочого часу у відсотках.

Коли виготовляється один вид продукції або виконується однорідна робота, кількість робітників можна визначати за нормами виробітку.

                                 ,   (5.16)

де N — плановий обсяг продукції (роботи) у натуральному виразі;

В_д — денна норма виробітку одного робітника у натуральному виразі.

Розглянуті методи обчислення кількості робітників ґрунтуються на нормуванні затрат праці на одиницю продукції (роботи). Сфера їх застосування — процеси, де робітники, закріплені за певними