· працівники мають можливість збільшити виробіток чи обсяг виконуваної роботи (продукції);
· існує точний облік роботи кожного виконавця;
· є потреба на певній дільниці стимулювати підвищення продуктивності праці або збільшення обсягу продукції;
· на належному рівні організовано нормування праці.
Зазначені умови притаманні передусім процесам, де ручна праця відіграє істотну роль у їх здійсненні. Це, наприклад, ручні складальні роботи (не в системі регламентованих конвеєрів), обробка деталей на індивідуальних машинних робочих місцях, пошиття одягу, виконання інших масових робіт (переміщення вантажу, видобуток сировини) та ін. З підвищенням рівня механізації та автоматизації виробництва, машинної регламентації виробничого процесу і за відповідної зміни функцій робітників сфера застосування традиційної відрядної оплати праці звужується. Проте вона завжди залишається дійовим стимулюючим інструментом у безпосередній чи модифікованій формі в конкретних умовах діяльності підрозділів підприємства.
Почасова оплата праці передбачає залежність заробітку від установленої тарифної ставки за одиницю часу роботи (як правило, годину) і тривалості останнього у розрахунковому періоді (місяці). Оскільки тарифна ставка визначається складністю виконуваної роботи і вимогами до рівня ділових якостей працівника, вона передусім стимулює підвищення кваліфікації та дисципліни (за належного обліку часу роботи). При зростанні продуктивності праці за цієї форми зарплати величина останньої на одиницю продукції знижується, і навпаки (рис. 8.4). Тому тут мають бути створені належні умови для підтримання нормальної інтенсивності роботи. Інакше є ризик підвищення собівартості продукції (послуг) внаслідок низької продуктивності праці.
Це вважається основним недоліком почасової заробітної плати. Разом з тим сфера застосування почасової оплати праці є досить широкою, і поступово створюються нові умови для її ефективного використання.
Рис. 8.4. Залежність між заробітною платою (З) і обсягом
виробництва (N) при почасовій оплаті праці:
Зт — тарифна зарплата за певний період; Зо — зарплата на одиницю продукції;
N3 — нормоване завдання
Застосування почасової оплати праці доцільне, коли:
· кількісний результат процесу визначається машиною або машинною системою, і працівник не може безпосередньо впливати на його величину;
· результат праці не можна вимірювати кількісно і відповідно немає можливості встановити норми виробітку і розцінки або коли така робота є надто трудомісткою;
· якість результатів праці, а значить, і якість самої праці є визначальним чинником; кількісний результат особливого значення не має;
· робота є небезпечною для працівника;
· завантаження роботою нерегулярне і має ймовірнісний ха-
рактер.
Зазначені умови властиві багатьом видам діяльності. Пе-
редусім тим, що пов’язані з комплексно механізованими та
автоматизованими процесами, потоковими лініями, обслуго-
вуванням устаткування, виготовленням оригінальних чи унікальних виробів (наприклад, інструментів), сфери управління тощо.
Як показує досвід, застосування почасової оплати праці у її простій формі (залежність заробітку лише від тарифної ставки і відпрацьованого часу) здебільшого не забезпечує належного стимулюючого ефекту, недостатньо орієнтує працівників на кінцеві результати