РОЗДІЛ ІІІ. Право патронату або „право подавання" в житті Української Православної Церкви в XVст.

Від наставлення митрополитом єпископа Йосифа Болгариновича волею великого князя Олександра (в р. 1498) треба вбачати застосування в Польсько-Литовській державі права патронату в призначенні на митрополичу і єпископські катедри, замість звичаю соборного обрання митрополитів і єпископів, а тому належить тут докладніше зупинитись на цьому „праві подавання", що мало великі негативні наслідки в історії нашої Православної Церкви. Право патронату, або „право подавання", появилось в Українській Православній Церкві під впливом сусідства з католицькою церквою та її порядками, в тісному зв'язку з перебуванням під католицькою державною владою. На заході правною підставою для права патронату над церквами й манастирями явилось загальне право власників-феодалів розпоряджатися в їх маєтках і самими маєтками, і установами, що в маєтках існували. Патрон, що на своїй землі, чи в своїх маєтках, будував церкви, засновував манастирі, зберігав за собою право опіки над ними, як матеріяль-ної, так і духовної, дбаючи про священиків для церков, настоятелів для манастирів, мав право управління в патронатських церквах і манастирях в справах господарських, адміністративно-судових[13, c.56].

Право патронату набрало різних форм. Могло це бути взагалі право опіки над певними церковними інституціями, охорони їх та старання про їх розвиток в кращому розумінні інтенцій цього права. Могло виявлятись це право в „подаванні" чи віддачі церков і манастирів в управління й користання певних осіб. Патрон міг, далі, користати з права рекомендації певних осіб на ті чи інші становища в даній церковній установі. Міг патрон мати право управління і суду в певних межах, при загальній підсудності церков і манастирів церковній та державній владам. Взагалі право патронату, як місцеве і приватне власницьке право, мало обмеження в нормах загально-державного права (король, напр., не мав права роздавати нерухомості чужинцям, а також нешляхтичам; патрони подавали маєтки, або посади в певних установах, тільки за згодою короля і т. д.), обмежувалось право подавання і загально-церковним правом, канонами св. Церкви, що говорять про церковний устрій та управління, які повинні були шануватися й при патронаті.