РОЗДІЛ І. Передумови поділу Київської митрополії
Українські землі, опинившись під литовською зверхністю, спочатку не знали суспільної боротьби на релігійному ґрунті, що пояснюється насамперед толерантністю литовських князів щодо різних конфесій. Правляча верхівка швидко оцінила роль церкви в житті держави як об'єднавчого та культурного фактора, значення митрополії для зміцнення авторитету княжої влади і докладала всіх зусиль для створення митрополичого осідку у ВКЛ. З середини XIV ст. існувала Литовсько-київська митрополія з центрами у Новогрудку та Вільні, юрисдикція якої поширювалася на литовські, білоруські та українські землі. Початок XV ст. позначився боротьбою між Литвою, Москвою та Константинополем за Київську митрополію[1, c.16]. За Вітовта у 1415 р. місцеві єпископи поставили мнтролитом "церкви Київської і всієї Русі" Григорія Цамблака, продемонструвавши цим самостійницьку позицію православної церкви в українсько-білоруських землях. Відновлення митрополії у Києві домагався і київський князь Олелько, а після його смерті — Семен Олелькович.
Важливу роль у житті українського суспільства ХІV—ХV ст. відігравало духовенство, яке складало майже десяту частину населення. Православне духовенство поділялося на дві категорії: біле (приходські священики) й чорне (ченці і черниці, вищі ієрархи). Ситуація, що склалася на українських землях у релігійній сфері, була вкрай складною. Після того як київський митрополит у 1299 р. переїхав до Володимира-Залеського, завдяки домаганням галицько-волинського князя Юрія І Львовича було відкрито Галицьку митрополію (1303 р.), яка проіснувала до 1347 р.
Приєднання Галичини до Польщі призвело до насильницького насадження католицизму. Користуючись підтримкою польської влади, сюди рушили католицькі місіонери — домініканці й францисканці, закладаючи в краю густу мережу своїх монастирів. Поряд з існуючими православними єпископствами ставилися католицькі, для ще не існуючої парафії. У 1375 р. Папа Римський задовольнив прохання польського уряду про заснування в Галичині католицької митрополії (архієпископства). Йому були підпорядковані Перемишльське, Холмське, Володимирсько-Луцьке, Кам’янецьке і Молдавське епископства, хоча католиків у краї в цей час майже не було. Наприкінці свого життя польський