ВИСНОВКИ

Підсумовуючи період Української Церкви з 1438р по 1596р. можна стверджувати, що акт в історії Української Православної Церкви, з Берестейським собором 1596 р., сталось щось дивне і незрозуміле: відступники від православ'я дістали всі ті права й привілеї, які здавна мали в державі православні, а самі православні конфесійне опинились поза правом. Польський король, польська влада цілком зігнорували Православну Церкву, ніби вона не була Церквою українського народу ще від часів, коли ані Литва, ані Польща не мали жодної влади над українським народом. Це був акт нечуваного насильства над свободою віри українського народу, довершений польською державною владою в союзі з Римом, Українці й білоруси, які з них залишаються вірними прадідівській вірі, не миряться з цим насильством і вступають на шлях впертої боротьби з польською владою, яка керується за Сигизмунда III єзуїтскою мораллю лицемірства і обману, та домагаються повернення своїй Православній Церкві прав горожанських, прав публічної інституції. В цій боротьбі, як побачимо далі, беруть участь всі стани українського народу, від вищої аристократії до селянина; ведуть боротьбу організовано, найперше способами мирними, через братства і представництво православної шляхти в сеймиках, сеймі.

Помимо необхідности вести тяжку боротьбу за свободу своєї віри, а одночасно й за розвиток зв'язаної з православною вірою національної культури, Берестейською унією 1596 р. було внесено в історичне життя українського народу таке розбиття, наслідки якого залишаються донині. Берестейською унією була знищена релігійна єдність українського народу. Стало дві українських церкви, стара православна й нова уніатська, що силою життєвих фактів вступили в боротьбу поміж собою, при чому уніатська церква, як породження Риму й Варшави, ще дуже не скоро здобулась на національний її характер. Приналежність до тої чи іншої церкви потягла за собою й культурні та психологічні розбіжності поміж українцями православними і українцями католиками, поглиблені далі ще й політичними причинами, огляд яких вже не входить в нашу задачу — оповідання про дальшу долю історичну Української Православної Церкви.