[30,c.96].

Існує низка публікацій, в яких авторами розглядалась дана проблема. Найповніше дослідження даної проблеми в СНД було проведене російським економістом А.Ф.Крюковим. Також висвітлювалася дана проблематика у працях американських вчених Ф.Бетца та Дж.Форрестера. Однак, незважаючи на те, що цими авторами було розглянуто широке коло аспектів даної проблеми, у їх дослідженнях недостатня увага приділяється вибору оптимального показника, що характеризує розвиток нових підприємств. Ф.Бетц використовує як індикатор розвитку підприємства зміну обсягу реалізації продукції у грошовому вираженні. У дослідженні наводяться недоліки такого підходу та обгрунтовується доцільність використання іншого показника – чистого прибутку підприємства.

Серед економістів нема єдиної думки стосовно того, які показники діяльності підприємства більш об’єктивно відображають динаміку його розвитку. Зокрема, американський вчений Дж.Форрестер для побудови моделі розвитку підприємств у часі використав динаміку зміни обсягу реалізації продукції підприємством у грошовому вираженні на певних проміжках часу. Ріст обсягу реалізації продукції у грошовому вираженні означав, що підприємство успішно розвивається, а спад – що у підприємства виникли певні проблеми. Таким чином, у цій моделі динаміка розвитку підприємства співпадала із динамікою зміни обсягу реалізації продукції підприємством у грошовому вираженні. Однак такий підхід має ряд суттєвих недоліків.

Новостворені підприємства для просування своєї продукції на ринку часто встановлюють великі знижки на свою продукцію, які іноді бувають настільки суттєвими, що виручка від реалізації продукції не покриває навіть змінних витрат виробництва. В результаті, чим більший обсяг реалізації продукції, тим більші збитки отримує підприємство [30,c.101].

Великі підприємства, що давно присутні на ринку, внаслідок ефекту масштабу та налагодженим зв’язкам із постачальниками мають нижчі постійні витрати на одиницю продукції, ніж невеликі підприємства-новачки. Крім того, в багатьох випадках, постачальники продають ресурси великим підприємствам, з якими давно співпрацюють, за спеціальними цінами, нижчими за ті, за якими вони пропонують ті ж ресурси іншим покупцям. Це робить нижчими змінні витрати на одиницю продукції для великих підприємств-конкурентів, порівняно з новим підприємством.