Заходи, спрямовані на підвищення продуктивності праці за рахунок удосконалення управління, покращання організації виробництва і праці, з точки зору їх впливу на продуктивність праці, можна поділити на кілька напрямків.

До першого напрямку належать заходи, які знаходять кількісний вираз у загальних результатах, отриманих за рахунок підвищення технічного рівня виробництва, і служать умовою для ефективного використання техніки, комплексної механізації і автоматизації виробництва. До другого напрямку належать заходи, що забезпечують підвищення продуктивності праці, як правило, поза зв'язком з підвищенням технічного рівня виробництва.

Заходи щодо вдосконалення управління виробництвом, до яких належать укрупнення цехів, ділянок, покращання структури управління і т. ін., знаходять відображення у зміні штатних розписів підрозділів і підприємства загалом.

Відносна економія затрат живої праці в результаті спеціалізації виробництва і розширення обсягу кооперованих поставок визначається з урахуванням збільшення питомої ваги покупних виробів і напівфабрикатів в обсязі продукції за формулою

ЕЧр = (ПВпл – ПВбаз) х ОВпл / Вбаз х 100,  (1.18)

де ПВ_пл, ПВ_баз – питома вага кооперованих поставок відповідно до планового і базисного періодів,%;

ОВ_пл – обсяг виробництва в плановому періоді, грн;

В_баз – виробіток на одного працівника в базисному періоді, грн.

А також за формулою:

ЕЧр = Чв х (1 – (100 – ПВпл) / 100 – ПВбаз),  (1.19)

Аналізуючи часткові, узагальнюючі та інтегральний показники технічного рівня виробництва можна виділити проблеми, що потребують першочергового розв'язання, а саме:

1. Підвищення рівня механізації та автоматизації виробництва.

2. Підвищення рівня прогресивності технологічних процесів.

3. Підвищення рівня фондоозброєності праці.

4. Зменшення втрат робочого часу.