що пов’язане з викришуванням металевої основи біля великих включень графіту. Із збільшенням у сплавах від 0,48 до 4,02 % С зменшився на 2,3 % коефіцієнт термічного розширення та підвищилась на 78% теплопровідність [25].
При збільшенні в сплавах вмісту вуглецю до 4,02% знизився на 64% показник змочування кут , підвищились на 722% коефіцієнт адгезії, на 412% шорсткість та на 292 % швидкість термохімічної ерозії сплавів. Різке підвищення швидкості термохімічної ерозії було відзначено при вмісті вуглецю у межах 2,13...2,52 %. У цих межах вуглецю пластинки графіту вермикулярної та пластинчастої форми при їх міждендритному розташуванні наближені одна до одної, що сприяє накладанню полів напружень та підвищенню швидкості термохімічної ерозії залізовуглецевих сплавів.
З урахуванням результатів аналізу визначення закономірностей розподілу включень графіту в залізовуглецевих сплавах в залежності від параметру форми г встановлено, що найбільша щільність включень з достатньо великим параметром форми (г=10,9...15,3) має місце при 3,47...4,02%С, що, у свою чергу, підвищує імовірність руйнування сплавів при таких концентраціях вуглецю, як при механічних навантаженнях, так і під впливом силікатних розплавів [26].
Встановлено також, що ерозійні процеси руйнування діються не тільки в зоні контакта метала з силікатним розплавом, але і біля неї, що підтверджує високу хімічну активність силікатних розплавів та їх вплив, як основного фактора на стан та пошкодження поверхневих шарів матеріалів, що контактують із силікатними розплавами [27].
На підставі аналітичних та експериментальних результатів розширено уявлення про вплив кількості графітової фази на характер руйнування поверхневих шарів залізовуглецевих сплавів при періодичному контакті з розплавленою скломасою, що дозволило запропонувати схему термохімічної