Стандартні методи визначення показників в’язкості руйнування доволі складні й під час пружно-пластичного поводження матеріалу із тріщиною не є ефективні. Їхнє використання для оцінювання несучої здатності пластичного листового матеріалу, може призвести до звичайного зниження у несучій здатності.
Це зумовлено, насамперед, розходженням схем навантаженням, при визначенні параметрів в’язкості руйнування тонкої пластини й компактного зразка [35].
Оскільки в’язкість руйнування чутлива до структурного стану матеріалу, зокрема до однорідності структури, то для оцінювання несучої здатності матеріалу як параметр, що контролює розвиток тріщини, можна прийняти стан пошкоджень матеріалу на ділянці вершини тріщини, який досягається до моменту її старту.
Проте, методи визначення запропонованих параметрів оцінки стану пошкоджень не мають достатньо чіткого визначення. Крім того, слід врахувати той факт, що конкретним зразкам конструкційних матеріалів, а також виготовлених з них виробам властива індивідуальність характеристик міцності і пружності. Розкид їхніх значень для різних зразків, виготовлених з одного і того самого матеріалу, зумовлений статистичною природою міцності твердих тіл, відмінністю структур зовні однакових зразків [35].
Невизначеність реальних механічних характеристик матеріалу і невизначеність деяких зовнішніх навантажень, що діють на технічний об’єкт, приводять до погрішностей розрахунків щодо працездатності проектованих конструкцій і вживання відповідних заходів безпеки.
За таку міру використання приймають пониження в n разів щодо небезпечного напруження матеріалу (межі міцності, межі текучості, межі витривалості або межі пропорційності) величини напруження, що