ВИСНОВКИ І ПРОПОЗИЦІЇ

В умовах ринкової економіки відбувається зміщення пріоритетів в об'єктах та цільових установах системи управління об'єктом господарювання. Якщо в економіці, що централізовано планувалась, свобода в маніпулюванні ресурсами, їх відшкодування була достатньо обмежена, а підприємства були поставлені в жорсткі рамки і не могли вибирати найбільш раціональну структуру ресурсів, що ними використовувались, то в ринковій економіці такі обмеження по суті не існують, а ефективне управління ресурсами вимагає здійснення оптимізації ресурсного потенціалу підприємства.

Рішення даної проблеми полягає, на наш погляд у розробці оптимізаційних моделей та їх практичному застосуванні. На жаль, питання, пов'язані з розробкою оптимізаційних моделей не отримали ще широкого використання на українських підприємствах. Формування структури капіталу (тобто співвідношення власних та позичкових коштів) на багатьох підприємствах здійснюється інтуїтивно, або згідно з традиціями, без належного аналітично-математичного обґрунтування.

Таким чином, леверидж («важіль») – це термін, у застосуванні до економіки означаючий деякий фактор, при невеликій зміні якого сильно міняються пов'язані з ним показники. Використання фактору додаткового (позикового) капіталу розглядається як посилення власного капіталу з метою одержання більшого прибутку.

Коефіцієнт фінансового левериджу (плече фінансового важеля) визначається як відношення позикового капіталу до власного капіталу. Коефіцієнт фінансового левериджу прямо пропорційний фінансовому ризику підприємства.

Показник коефіцієнта фінансового левериджу вірніше розраховувати не за даними бухгалтерської звітності, а по ринковій оцінці активів. Найчастіше в успішно діючого підприємства ринкова вартість власного капіталу перевищує балансову вартість, а виходить, менше значення показника коефіцієнта фінансового левериджу й нижче рівень фінансового ризику.