Витрат обігу у складі витрат торговельного підприємства посідають переважне місце. Вони становлять сукупність затрат живої та уречевленої праці на здійснення процесу реалізації товарів, що виражені в грошовій формі, тобто є за своєю суттю собівартістю послуг підприємства щодо доведення товарів від виробника до споживача та зміною форм вартості (перетворення товарів на гроші).

Перелік витрат, що згідно із законодавчою регламентацією відносяться на собівартість продукції (витрати обігу) підприємства для розрахунку величини оподаткованого прибутку, визначається у Податковому кодексі України.

Економічний підхід до визначення витрат походить з їх економічної природи, а не з характеру та джерел відшкодування. При економічному підході до складу поточних витрат необхідно включити всі витрати пов’язані з поточною діяльністю підприємства, в тому числі і непродуктивні витрати у зв’язку з порушеннями в технологічному процесі, незбалансованою структурою ресурсів, що використовуються тощо.

Економічний елемент витрат – це сукупність економічно однорідних витрат у вартісному вимірнику щодо їх видів, яка відображає, що витрачено на калькуляційну одиницю.

Витрати за статтями калькуляції — це витрати на окремі види виробів, а також витрати на основне й допоміжне виробництво.

Групування витрат за призначенням, тобто за статтями калькуляції, показує, де саме, на які цілі, в якому обсязі використано ресурси. Воно необхідне для визначення собівартості окремих виробів, установлення центрів зосередження витрат і пошуку резервів їхнього скорочення.

Планування та облік витрат за калькуляційними статтями дають змогу встановити їх цільові напрями, зв’язок з технологічним процесом, а також підрахувати собівартість окремих видів одиниці продукції, узагальнити витрати за місцем виникнення (дільниця, бригада, цех), забезпечити контроль за місцем виникнення витрат та використанням ресурсів підприємства за призначенням.