2.2. Сутність поняття «толерантність» у концепції гуманної педагогіки Шалви Амонашвілі

Ідеї толерантності, толерантної педагогіки набувають все більшого визнання в сучасному світі. Усе більше країн запроваджують їх у свою освіту, державно-суспільне життя, розглядають як невід’ємний засіб взаєморозуміння, довіри між народами, збереження миру на землі.

Толерантність – це терпимість. Терпимість до чогось своєрідного, істотно іншого, чиєїсь думки, позиції, переконання. Як бачимо, це досить містке й глибоке поняття. Воно торкається і міжнародних відносин, і діалогу культур, і міжетнiчних та міжконфесійних взаємин, і культури світу. Толерантність означає повагу, сприйняття та роз’яснення розмаїття культур нашого світу, форм самовираження та самовиявлення людської особистості. Толерантність включає у себе також глибокі правові засади. Без терпимості, врахування інтересів один одного, рівноправності народів, їх культур неможливий розвиток і прогрес цивілізації [22, с.13]. Народна мудрість твердить: любов, терпіння і праця допоможуть вижити за будь-яких умов. Тому не випадково в гуманістичній педагогіці саме у кризовий період зародився новий напрямок – толерантність. Цей термін був маловідомий у педагогічній літературі, й зараз немає точного змістовного тлумачення з точки зору педагогіки (від толерантної педагогіки до характеристики окремих особистісних якостей, поведінки). Академік В. Тишков визначає філософську природну сутність поняття "толерантність" у такий спосіб: "Толерантність – це особистісна або суспільна характеристика, що припускає усвідомлення того, що світ і соціальне середовище багатовимірні, а отже й погляди на цей світ різні, вони не можуть і не повинні зводитись до одноманітності або бути на чиюсь користь"[29, с.576].

Толерантність, будучи «поблажливим, терпимим ставленням до чого-небудь (чого не схвалюєш)», у деяких випадках може стати єдино можливим шляхом погашення, урегулювання конфліктних ситуацій або ж їхнього запобіганн