прогресивними ліберальними засадами. Для цього їм знадобилося доволі багато часу [9].

Партія не потребувала інтелектуалів, але їй були необхідні грамотні солдати, здатні, в разі необхідності, засвоїти різні нові знання, а значить, мати базову освіту в різних областях. Не філософи і мислителі, а виконавці, робітники з задатками інженерів.

У відмінності від системи партійних шкіл, загальна система освіти залишалася досить дієвою і продуктивною. Структура навчальних закладів залишалася незмінною. В основі її лежали базові «народні школи», розраховані, як мінімум, на чотири, а, як максимум вісім років навчання. Діти мали надходити в перший клас по досягненні ними повних шести років, за умови «необхідної духовної і фізичної зрілості».

Викладання в базових школах будувалося за спрощеною схемою: робився наголос на вивченні предметів технічного циклу, гуманітарний цикл був сильно скорочений, а іноземні мови не викладали взагалі. Навчання в базовій загальноосвітній школі завершувалося додатковим дворічним навчанням у професійних училищах і, з 1938 року, річної практикою в селі. До категорії «народних шкіл» ставилися також «допоміжні школи», тобто школи корекційної педагогіки, і до 1940 року освітні установи для неарійців. У тому випадку, якщо не було подібних закладів, для неарійських дітей створювалися окремі класи, а їх спілкування зі звичайними учнями обмежувалося. «Народна школа» була наймасовішою в Рейху. Вона охоплювала не менше 80% всіх учнів. На базі «народної школи» діяли середня і старша школи. По завершенні середньої школи, молодим німцям була відкрита дорога до професійної діяльності або продовження навчання в технікумі. Від базової школи викладання в середніх навчальних закладах відрізнялося широким гуманітарним циклом, і,зокрема, вивченням двох іноземних мов: англійської та французької. Старша школа була представлена ​​в Німеччині трьома типами навчальних закладів у порівнянні з існуючими у Веймарській республіці сім'ю типами старших шкіл: